logo
Жанр кантати в творчості Лесі Дичко

6. "Пісня про козака Нечая"

Фортепіанна партія випливає з інтонаційно-ритмічних обрисів глибоких басових октав першого епізоду частини, але стає сконденсованішою і грізнішою за характером. Замість октавних ходів зявляється наснажений рух рівнобіжними терціями й секстами.

Вершина кульмінації -- «Не за великий час, то за малу годину покотилась Нечаєва голівонька в долину». На фоні напруженого звучання хору (на ff) і драматичного тремоло обох фортепіано баси потужними октавами проголошують слова пісні про загибель Нечая, про його легендарну звитягу, яка перемогла не тільки ворогів, а й саму смерть, котра назавжди вписала його імя в літопис народної памяті й слави:

«Ой зійдемось, миле браття, на високу могилу,

та й посадим, миле браття, червону калину,

щоб зійшла лицарська слава на всю Україну!»

Останні хорові фрази кантати -- піднесені й урочисті. Це підкреслюється кінцевою модифікацією інструментального виразового пласта. Партія фортепіано, зберігаючи характерний ритмо-інтонаційний обрис з першого епізоду пятої частини, стає немов тріумфуючим передзвоном (тут авторка навіть підключила до звукового масиву дзвони).

Отже, «Пісня про козака Нечая» -- це і найважливіший момент у розгортанні сюжету, і драматургічна кінцівка циклу, і оптимістичний підсумок його ідейно-художньої концепції. Як і вся кантата, останній її розділ характеризується театральністю, органічним поєднанням яскраво конкретизованого образного вираження з широко узагальнюючим тлумаченням творчого задуму.