РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМА ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ

хоровий спів музичний здібність

У своїй роботі я спиралася на вивчення більшості доступних мені досліджень в області методики вокального виховання дітей. Хотілося б відзначити статті і нариси С. Гладкої, Н. Тевлина, Н. Черноіваненко, Л. Дмитрієва, О. Апраксиної, Л. Безбородова, Г. Стулова і багатьох інших педагогів, що допомогли мені в роботі над даною темою.

У пропонованій роботі я спробувала викласти основні моменти своєї роботи з дитячим хором.

Яку мету ми ставимо перед собою, коли навчаємо дітей співати в хорі? Для мене головна мета - розвиток особистості дитини, його емоційного світу, зародження і розвиток естетичного почуття. На мій погляд, співоча діяльність - найбільш доступний спосіб музициювання. Для того щоб діти хотіли співати, вчителю необхідно показати всю красу звучання співочого голосу, зробити процес навчання цікавим для них.

У статті Г. Урбановича "Співочий голос учителя" досить докладно розбирається, якими вокальними навичками повинний володіти викладач музики.

У своєму нарисі він пише про те, що голос є головним знаряддям вчителя: "У задачу учителя входить не тільки уміння співати, але й вміння співати так красиво, щоб його голос подобався дітям. Учитель повинний уміти співати і без музичного супроводу чи акомпануючи собі на музичному інструменті, мати велику палітру голосових фарб, розмаїтністю тембру, необхідним робочим діапазоном, володіти динамікою свого голосу і, нарешті, добре говорити, розповідати, пояснювати".

Коли діти приходять до мене у вересні, після прослуховування, у спеціальному зошиті я роблю запис про кожну дитину. Поки один співає - всі інші - слухають.

Під час прослуховування прошу дитину співати будь-яку пісеньку. Один куплет, дуже рідко два. Для багатьох дітей це завдання виявляється складним, дитина не може згадати ні однієї пісні. У даному випадку я пропоную кілька дитячих "шлягерів" з репертуару дитячого саду.

При виконанні даного завдання перевіряються інтонація й уміння триматися в тональності, память, діапазон, а часто і музичне середовище, у якому росте дитина (видно по репертуару, яким володіє дитина).

Перевірка ритмічного почуття проводиться у формі гри в "ЕХО". Діти прихлопують чи простукують олівцем ритм слідом за мною.

Пропоную найпростіший, елементарний ритм, потім ускладнюю.

Далі на уроках продовжується активізація ритмічного почуття в музично-ритмічних рухах. У роботі використовуються методи, запропоновані Л. Г. Дмитрієвим і Н. М. Черноіваненко:

1. Гра "ЕХО В РУСІ": повторення ритмічного мотиву спочатку ударами над головою, за спиною і т.д., потім притупуваннями з найпростішими рухами на місці чи комбінуванням приплескувань з боків і притупувань.

2. Учні одержують завдання: проговорити ритмічний малюнок, передані рухом. Спочатку виразний ритмічний мотив у русі показує вчитель, потім учень, а інші у класі передають його ударами.

3. Клас поділяється на 3 групи, що одночасно роблять наступне: 1 група: прихлопує простий ритм:

2 група - простукує олівцем небагато ускладнений ритм:

3 група - прихлопує ускладнений ритм:

У цій грі групи міняються, таким чином, кожна дитина може відчути кожний з вищевказаних ритмів і в той же час тут закладаються навички ритмічного ансамблю.

Завдяки даним прийомам, у дитини розвивається почуття ритму, і вони не утомлюються тому, що навчання проходить у формі гри.

Що стосується першого прослуховування, то результати його не остаточні і, природно, не завжди обєктивні.

Головною метою першого знайомства є виявлення "гудошників" і явно здатних дітей.

Розвиток вокально-хорових навичок у процесі навчання співу молодших школярів містить у собі кілька етапів, у залежності від поставлених на кожнім етапі цілей.

Я виділяю три етапи розвитку співочих навичок.

1-ий період: підготовчий чи ознайомлювальний. Вперше діти довідаються хто такий диригент і що таке хор. Для наочності я показую малюнок, на якому зображений хор, а також ми прослуховуємо платівку, на якій звучить дитячий хор.

Після одержання зведень про те, що ж таке хор - пояснюю, що і їхній клас може стати хором, але для цього їм доведеться постаратися. Далі - пояснюю, як треба сидіти і стояти під час співу: руки вільно опускаються вниз чи на коліна, голову тримати прямо, рот відкривати вільно. Бажана вертикальна форма рота, тому що вона допомагає "округленню" звуку, його красі. До цих вимог приходиться повертатися кожен урок, тому що навички співочої постави засвоюються дітьми поступово.

2-ий період: первинне освоєння співочих навичок (подих, звукоутворення, дикція). Величезну роль у розвитку первинних вокально-хорових навичок грає подих. Дитячі легені малі по своїй ємності і звідси - природна обмеженість сили звуку дитячого голосу. З перших уроків привчаю дітей брати подих по диригентському жесту. Пропоную кілька ігрових вправ: «дунули на кульбабу, вдихнули аромат квітки, надули кульку і т. д.»

Я неодноразово показую, як робити активний вдих, поступовий видих. Перший час діти трохи перебільшують вдих, часом навіть із призвуком, але згодом це проходить.

Часто при співі у дітей починають підніматися плечі. У таких випадках пояснюю дітям, що необхідно сидіти прямо, не піднімаючи плечі і не задираючи високо голову. Перший рік уважно стежу за посадкою кожне заняття.

На цьому етапі навчання працюю над змішаним подихом, тому що розвивати якийсь визначений тип подиху - шкідливо, тому що в цей період подих у дітей - поверхневий. Правильний співочий подих звязаний із правильної атакою звуку. На даному етапі навчання - використовуємо тільки мяку атаку. Вона сприяє розвитку кантиленного співу й утворенню спокійного, мякого звуку. Тверда атака звичайно приводить до форсування звуку, що може погано позначитися на розвитку голосового апарата дитини. Дуже часто діти проговорюють текст у ритмі пісні. Головним же у вокальному мистецтві є звязний, плавний спів, тому із самого початку навчання варто прищеплювати навички протяжливого співу. Для досягнення цієї мети застосовую російські та українські народні приспівки.

Величезне значення при навчанні має знання діапазону дітей. "Звучна зона" цікавлячого мене віку (діти 7-10 років) розташована від мі1 - сі1 (до2).

У першому класі з цієї "зони" найбільш звучними є: соль, соль#, ля першої октави. Поступово діапазон розширюється вище до "сі" і нижче до "фа", "мі".

На виразне виконання твору величезний вплив робить дикція. Найбільш яскраве визначення дикції я знайшла в книзі Е. Саричева "Сценічна мова": "Слово дикція в точному перекладі значить - вимова (від латинського dіctіo - вимовляти). Під гарною дикцією мається на увазі чітка і ясна вимова, чистота і бездоганність звучання кожної голосної і приголосної окремо, а також слів і фраз у цілому".

Як же працювати над дикцією в хорі? Цю проблему докладно розглядають у своїх методичних працях К.П. Виноградов, В.К. Тевлина, Л.Г. Дмитрієв, Н.М. Черноіваненко й інші. В основному виділяються два етапи роботи над вимовою:

1-ий етап. Рекомендується починати роботу з формування округлих голосних у помірних по темпу піснях.

Відзначено, що в дітей молодшого шкільного віку тембр нерівний. Звичайно це відбувається через "строкатість" голосних. Для рівного їхнього звучання діти повинні прагнути зберігати високу позицію на всіх звуках доступного діапазону. Для цього використовуються розпівки, вправи на голосних "у", "ю", а також пісні зі спадним рухом мелодії. Велика увага у вокальному формуванні приділяється голосному звуку "про". Спів вправ на голосні "про", "е" сприяють утворенню округлого красивого звуку. Спеціального округлення вимагають звуки "і", "а", "е". "І" наближено до звуку "и", "а" - до "про", "е" - до "е". Важливе значення у вимові голосних має положення рота і губ. Якщо голосні необхідно тягнути, то приголосні вимовляються чітко і легко. Насамперед, необхідно учням прищеплювати вміння ясно й одночасно вимовляти приголосні наприкінці слова. Деякі приголосні необхідно вимовляти утріровано, у першу чергу - приголосну "р". Варто звернути увагу дітей на те, як треба переносити приголосну до наступного складу або слово, наприклад: "зво-нко", а не "звон-ко".

Тут часто зіштовхуюся з труднощами: діти починають занадто чітко вимовляти текст, спів нагадує "розмову із супроводом". Губиться навичка "тягти" звук. Для усунення такої помилки варто проспівати мелодію з закритим ротом кілька разів, щоб діти надалі не акцентували уваги тільки на тексті. Це досягається не відразу, а поступово.

2-ий етап:

Діти вчаться виділяти головні в смисловому відношенні слова. На даному етапі необхідно кілька разів вдумливо прочитати дітям текст і попросити їх самостійно виділити ті слова, що можуть бути кульмінаційними. Можуть виникнути суперечки, тому дуже важливо вислухати якнайбільше думок. Важливо обовязково стежити, щоб діти не просто називали слово або фразу, які треба виділити, але і пояснювали, чому саме названі їми слова є головними, кульмінаційними. У цьому віці важливо вибирати твори, у яких кульмінація супроводу збігається з кульмінацією тексту.

Якщо говорити про ансамбль, то мається на увазі робота над урівноваженим, погодженим звучанням усього хору. Говорячи про роботу над ансамблем, варто вказати, що тут мова йде про виховання ритмічного, динамічного і темпового видів ансамблю.

Для розвитку ритмічного ансамблю необхідно співати пісні з рухом. Під час уроку можливі наступні рухи: кроки на місці, удари, повороти навколо себе. Наприклад: "У полі береза стояла", "А я по лузі" (хороводна), "Стій, хто йде" (марш).

Найбільш складним ансамблем у молодшому шкільному віці є інтонаційний і динамічний ансамбль. Дуже часто зустрічаються випадки, коли дитина має сильний, що виділяється з хору голос, що не говорить про гарну якість слуху. У даному випадку варто тактовно пояснити дитині, що його голосний спів порушує загальне враження від пісні.

Динамічний і інтонаційний ансамбль залежить так само від правильного розташування учнів у класі. У кожної дитини повинне бути своє місце в хорі. Варто усаджувати добре і погано інтонуючих дітей через один, іноді окремими рядами або групами по якості інтонування чи по характеру звучання їхніх голосів: високі, середні, низькі - це дає можливість диференціювати свою роботу по відношенню до кожної групи учнів. Виконання пісень відбувається не тільки всім класом, але і групами. Тут можна внести елемент гри - змагання. Погано співаючі учні чують вірний спів своєї групи і інтонаційно підбудовуються до них.

Робота над ладом починається з перших уроків. Дуже рідко в першокласників зустрічається точне інтонування. Причини цього явища різні: Відсутність координації між слухом і голосом, захворювання голосового чи слухового апарата. Але при систематичних заняттях у дітей відбувається розвиток музичного слуху, виробляється чиста інтонація в співі, що допомагає дитині осмислити рух мелодії.

Під час роботи над первинними співочими навичками у дітей виділяється ряд недоліків, на які варто звернути особливу увагу:

1. У багатьох дітей, навіть з гарним слухом, відсутня координація між слухом і голосом, що приводить до не чистого інтонування.

2. Поганий тембр.

3. Пропуск приголосних наприкінці і їхнє перекручування.

4. Невміння правильно взяти подих, що приведе до гучного подиху і стрімкого видиху.

5. Використання твердої, активної подачі звуку, що може викликати форсований спів.

6. Несприйнятливість до музики.

Цей період має на увазі під собою довгу і кропітку роботу. Заняття необхідно будувати так, щоб забезпечувався одночасний розвиток усіх навичок хорового співу (організація часу).

У процесі розвитку хорових навичок у молодших школярів варто удосконалювати і закріплювати отримані вміння, а не зупинятися на досягнутому:

1. Необхідно звертатися до логіки дітей, для одержання деяких висновків і узагальнень.

2. Розширювати емоційний досвід дітей через спілкування з відмінним виконанням: викладач, магнітофонні записи, платівки.

3. Використовувати в репертуарі різних по настрою творів.

4. Підвищувати вимоги до виконання

3-ій період:

Дає можливість зосередити максимум уваги учнів на художньо - виконавчих задачах - свідоме сприйняття тексту, ясна, виразна вимова тексту при співі, наспівність звуку.

Звичайно, такий розподіл розвитку хорових навичок у молодших школярів дуже умовний. 2-ий етап роботи досить великий і було б доречно його поетапний розподіл, але досвід показує, що всі хорові навички розвиваються одночасно.

Доти, поки не відбулося формування вокально-хорових навичок у дітей важко говорити про емоційне і виразне виконання добутку.

В описаній далі практичній роботі демонструється застосування існуючих методик формування первісних співочих навичок у молодших школярів.