1.2 Обробки українських народних пісень

В обрядових та ігрових піснях, мелодії яких типово мотивні за структурою, автор часто вдається до принципу остинато. Варто наголосити, що композитор ніколи не обмежує себе якоюсь однією технікою музичного вислову. В нього акордово-гармонічна фактура природно у підголоскові, підголоскова - в імітаційну і т.д. А найчастіше вони розвиваються рівнобіжно, організаційно поєднуються між собою, активно взаємодіють і виступають у цільній, довершеній і художньо неповторній манері. Обробки ігрових, жартівливих пісень М.Леонтовича складають низку розмаїтих замальовок, основу яких стали дитячі обрядові та жартівливо-побутові пісні. Здебільшого це динамічні композиції з колористичною обробкою. Для них характерне деталізоване розгортання образу, куплетна варіаційність, у якій мелодія часто підлягає суттєвим модифікаціям і навіть тематичній розробці. Композитор часто застосовує прийоми інструменталізації хорової тканини.

Симфонічними обробками називають дві перлини М.Леонтовича "Щедрик" і "Дударик". Цим високохудожнім зразкам належить визначна роль в історії української музики - застосування симфонічного методу опрацювання народної пісні. Розробка коротенької остинатної поспівки в цілісну динамічну музичну поему була справді сміливим новаторським експериментом, який мав свого часу надзвичайний успіх й інтенсивно розвивався у українських композиторів: і самого М.Леонтовича (остання редакція "Дударика", "Гра в зайчика"), а також Козицького, Вериківського, Ревуцького, Лятошинського та ін..

"Щедрик" - мініатюра, побудована на остинатній коротенькій чотирьохзвуковій поспівці. Проте вона дивовижно цілісна і багата на емоційні відтінки. Наївність і ніжність сольного проведення трихордових посвпівок мелодії з введенням низхідних контрапунктів (альтів і тенорів) набуває проникливості, ліризму. При цьому кожна тематична ланка забарвлюється по своєму, залежно від гармонічної узгодженості з низхідним контрапунктом. Новий нюанс вносить, надаючи жанрового відтінку і непомітно включаючи дублювання (у терцію) остинатного наспіву. Важливим засобом динамізації стає насичена контрапунктна мелодія тенорів, що поширює ладові звучання, вносить новий відтінок пристрасності й тяжіння до кульмінації. У кульмінаційній зоні остинатний мотив (у партії басів) набуває функції тла, тоді як домінуючою щодо мелодичної виразності стає контрапунктична лінія сопрано.

Дещо помітніше звучить остинатна поспівка в партії тенорів у новій побудові (поступовий спад після кульмінації), коли їй протиставляється гамоподібний контрапункт сопрано і висхідний тетрахорд альтів.

Ладова своєрідність звучання (мелодичний мінор, що в звукоряді читається незвично), контраст фактури, прозорість малюнка - все це підготовлює завершальну частину композиції, де остинато знов "поповнюється в правах" провідного мотиву твору. Важливого значення при цьому набувають зміна гармонічних барв, колориту супроводу.

Щодо вокальної інструментовки, ладо-гармонічного розвитку теми і навіть драматургії розвитку образу, за яких провідний остинатний мотив поступово відтісняється на роль тла новим тематичним матеріалом, контрапунктами, М.Леонтович має уже попередників (О.Кошиць, Стеценко). Але щодо цілісності й гармонічності розвитку й досконалості архітектоніки вільної форми йому належить пріоритет.

Доробок М.Леонтовича 1909-1917рр., показує цілковиту творчу зрілість композитора, яскраво-індивідуальний стиль, багатоманітність мистецьких пошуків і знахідок - нових і своєрідних жанрових типів та способів жанрового розкриття, тобто цілком сформований творчий метод митця.

Оригінальність хорових обробок М.Леонтовича полягає не в цілковитій ізоляції від будь-яких впливів, а в умінні переосмислити ці впливи у власній індивідуальності. Тому значення оригінальних творів композитора справедливо вважаються неперевершеними шедеврами музичного мистецтва. Його справді новаторські акварельні хорові мініатюри стали тими художніми зразками, які вплинули на дальший хід розвитку всієї української хорової музики, визначили основні творчі напрямки обробки народних пісень для хору.

Про ставлення митця до опрацювання народний мелодій свідчать такі рядки його щоденника:

"Досліди у народній музиці викликають до життя нові форми гармонії та контрапункту. Що органічно звязані з народною піснею, бо пісня, як художній удосконалений твір, дає не тільки одну мелодію, але таїть у собі всі музичні можливості (гармонію, контрапункт і т. ін.). вміти записати її та відчути все, що вона може дати для музики, у широкому смислі слова, це необхідна, чергова справа…".

Головний принцип його хорових обробок - це сприймання мелодії народної пісні як теми, що набирає звичайно вільного й різноманітного розвитку. Розробляючи основне інтонаційно зерно мелодії, композитор майстерно поєднує засобі народної й професійної поліфонії, всебічно використовує багаті можливості хорової інструментовки, темброві та фактурні контрасти, індивідуалізацію окремих голосів та пластичність голосоведіння.

Щодо образного змісту обробок М.Леонтовича слід відзначити, насамперед, їх драматично-психологічний характер.

Художні досягнення М.Леонтовича дістали як найпалкіші визнання його сучасності, української та зарубіжної громадськості.

Лірико-драматичні обробки М.Леонтовича розкривають глибокі драматичні колізії, дають багатий психологічний підтекст розповіді, динамічно відтворюють переживання. Серед жанрових типів народних пісень в цій групі зустрічаються епічні козацькі й жіночі ліричні. Щодо структури - це розгорнути обробки з наскрізним розвитком образу. Характерний тип викладу поліфонічний (з елементами гармонічної фактури), з багатим контрапунктуючим розвитком, контрастами матеріалу, значною роллю колористичного елемента.

Риси, притаманні всій творчості М.Леонтовича можна сформулювати в декількох висновках:

1). Продовжуючи традиції російської та української класики, М.Леонтович створив свій самобутній стиль в жанрі обробок для хору.

2). Народна пісня зазнає у М.Леонтовича вільного творчого розвитку.

3). Своєрідність стилю М.Леонтовича виникла на основі глибокого пізнання народної творчості та засвоєння професіональної майстерності і являє собою якісно новий щабель. Типові риси народного багатоголосся збагачені і ширше розвинені М.Леонтовичем у його обробках. Таким є використання заспіву (нерідко багатоголосного), характерного для української пісні варіантно-підголоскового складу, органічно переплетеного з іншими видами багатоголосся (терцевою второю, гармонічним , імітаційним).

4). Кожний прийом має глибоке смислове значення. Таким є значення стягування голосів в унісонні чи октавні "вузли" в найбільш важливих розділах пісні, введення імітації, що нагадують тужіння, чи канону, який створює луни. Велику конкретизуючу роль відіграють педалі. Як засіб більш глибокого розкриття змісту пісні використовує М.Леонтович в контрапунктуючи голоси, а також складний контрапункт.

5). Введення самостійних контрапунктуючих голосів, наче других смислових ліній пісні, є одним з найяскравіших прийомів композитора. Виражаючи більш гостро та індивідуально зміст народної пісні, вони близькі народної пісенності взагалі, звідси природність переходу від мелодії пісні до контрапунктуючих голосів і навпаки. Такі передачі основного наспіву надзвичайно типові для М.Леонтовича.

6). На основі складного комплексу прийомів народного та професіонального багатоголосся композитор створив обробки - хорові мініатюри, досконалі в своїй простоті, глибокі за змістом. Стислий і лаконічний образ народної пісні М.Леонтович наче розкриває зсередини. Саме це і зумовлює симфонізацію обробки, яка часто розгортається в невелику хорову поему.

Принцип обробок М.Леонтовича в цілому і особливо його симфонізація народної пісні відіграли величезну роль у розвитку багатьох жанрів української музики.

І справа тут не у впливі, навіть не завжди в традиціях (це стосується молодшого покоління композиторів) - у творчості М.Леонтовича раніше, ніж у творчості інших композиторів, і яскравіше сконцентрувалося багато тих рис, які стали типовими для дальшого розвитку української музики. Зосередивши свою увагу на найбільш близькому народній творчості жанрі - обробці народної пісні для хору a cappella, М.Леонтович досяг надзвичайної єдності народного першоджерела та його творчого розвитку. Саме творчий підхід до народної пісні характеризує кращі надбання української музичної культури.