Служитель народу

"Искусство есть средство для беседы с людьми, а не цель"

М.П. Мусоргский.

Модест Петрович Мусоргський народився 16 березня 1839 року в селі Карево, Торопецького повіту Псковської губернії. У селі, де протекли його дитячі роки, він близько стикнувся з народним життям і народним мистецтвом. Ці перші враження залишилися незгладимими й вплинули на всю творчу діяльність композитора.

Незважаючи на видатні успіхи хлопчика, батьки визначили його, у тринадцятилітньому віці, у школу гвардійських підпрапорщиків, де він пробув чотири роки. Закінчивши школу, юнак надійшов на службу в Преображенський полк. Пройшло небагато часу, і молодий офіцер немов переродився, перетворившись у допитливого, вимогливого художника.

Величезну роль у цьому переродженні зіграли нові знайомства: в 1856 році Мусоргський зустрівся з Даргомижським, в 1857 - з Кюі й Балакірєвим. Останній став для юнака вчителем і другом.

На довгі роки Мусоргський залишився тісно повязаним з балакіревським кружком, відомим в історії російського мистецтва під імям "Могутньою купою". У кружок входили також композитори Римський-Корсаков, Бородін, Кюі й музичний критик Стасов. Це творча співдружність жагуче й переконано боролася за реалістичне мистецтво, перейнята передовими демократичними ідеями. Вони продовжили справу Глинки й Даргомижського. Досить сказати, що в цей час було створено багато що з його кращих пісень і романсів, а також і безсмертна опера "Борис Годунов".

Сміливе новаторство Мусоргського виявилося, насамперед, у самому відборі тем і сюжетів. Уперше в жанрі камерної вокальної музики зявилася реалістична розповідь про народне життя, уперше зявився новий герой - російський селянин, обкреслений композитором з любовю й гарячим співчуттям. Новим була й музична мова Мусоргського. Композитор чуйно вслухувався в російську народну пісню, у російську народну мову й перетворював ці враження у своїй незвичайній своєрідній і виразній музичній мові.

В 1868 р., його захопив новий творчий задум - композитор пише оперу "Одруження" (по Гоголю). "Одруження" зіграла важливу роль у творчому розвитку Мусоргського, працюючи над нею, він опанував майстерністю виразного речитативу, що є засобом реалістичної характеристики діючих осіб. І хоча оперу він не закінчив, все ж таки це дуже допомогло композиторові при здійсненні його наступних оперних задумів. Першим з них була опера "Борис Годунов", почата Мусоргським у 1868 р.

Думка про створення опери "Бориса Годунова" підказав його друг - професор В. Нікольський. Увагу композитора привернула одна з найбільш трагічних епох російської історії. Перед його поглядом виникло безліч образів - то історичних, то вигаданих, але завжди обкреслених однаково реалістично. Мусоргський гаряче зацікавився цим сюжетом і з жаром прийнявся за роботу. Протягом півтора місяців він написав перший акт, потім робота тривала з тим же підйомом і захопленням. У міру написання, уривки з опери виконувалися в колі близьких товаришів-музикантів, викликаючи серед них бурхливі захвати й схвалення. "Радость, восхищение, любование были всеобщими", - згадує учасник цих вечорів Стасов.

Нарешті, в 1870 році опера була закінчена й представлена на розгляд дирекції імператорських театрів. Комісія з восьми чоловік, у числі яких був тільки один росіянин, забракувала "Бориса Годунова", пославшись на відсутність в опері жіночих партій. "Засмучений і скривджений Мусоргський взяв свою партитуру назад, але, подумавши, зважився піддати її ґрунтовним переробкам і доповненням. Задумані були - польський акт у двох картинах і картина "Під Кромами", - пише у своїй "Літописі" Римський-Корсаков.

У лютому 1873 року в Маріїнськім театрі з більшим успіхом виконувалися уривки з "Бориса Годунова" (у тому числі й сцена в корчмі). Нарешті, 24 січня 1874 року в тім же театрі відбулася премєра геніального добутку Мусоргського. Опера зробила на публіку величезне враження. Були, зрозуміло, і недруги, що зустріли її в багнети, але замовчати успіх композитора вони вже не могли. Особливо захоплено прийняла оперу молодь:". свіжим своїм незіпсованим почуттям вона розуміла, що велика художня сила створила й вручає народу нашому новий, дивовижний народний добуток, і раділа, і тріумфувала. Двадцять вистав пройшли з наповненим театром, не раз юрба молодих людей розспівувала вночі, на вулиці, підходячи до Ливарного мосту й збираючись переходити на Виборзьку сторону, хор "величання боярина народом" і інші хори", - писав Стасов.

На першій сторінці рукопису своєї опери Мусоргський написав: "Я разумею народ, как великую личность, одушевленную единой идеей. Это моя задача. Я попытался разрешить ее в опере". Композитор виконав свої наміри: у жодній з попередніх опер народ не був зображений так реалістично, так глибоко й багатосторонньо. Правда, шлях у цьому напрямку був перед зазначений Глинкою - без народних хорів "Івана Сусаніна" важко уявити собі появу "Бориса Годунова". Але Мусоргський значно розширив глинкінські завоювання. Глинка у своїх народних хорах не ставить перед собою завдання створення окремих індивідуальних образів. Його хори сприймаються тому як узагальнене вираження кращих рис російського народу: полумяної любові до батьківщини, мужності й стійкості. Мусоргський вносить у масові сцени риси реалістичної портретності. Однієї-двох реплік йому досить, щоб не тільки намалювати портрет тієї або іншої особи, але й виразити його відношення до подій, що відбуваються. Всі його масові сцени відрізняються яскравими народностями музичної мови,". яка глибоко-правдива російська мова у всіх цих Митюх, Фомок, Єпіфанів, Юродівих, Іваничів, Афімій, Корчмарок, хлопчиськ-паливод і десятків безіменних особистостей!" - справедливо відзначає Стасов.

Мусоргський досяг такої правдивості тому, що близько знав і гаряче любив російський народ, по глибині психологічного аналізу, розкриття найтонших рухів душі не уступає ні Толстому, ні Достоєвському, а по вмінню відтворити образи історії дорівнює Сурикову. Добутку, з такою силою що розкриває трагедію особистості й народу, не було у світовому оперному мистецтві. Прав був історик Костомаров, коли, прослухавши "Бориса Годунова", викликнув: "Так, от це так сторінка історії!"

Основний задум Мусоргського розкривається в зіставленні масових хорових сцен. Народні сцени - найважливіша частина музики "Бориса Годунова". Мусоргський виступає в них сміливим новатором: ніхто ще до нього не малював народ у такому багатстві життєвих типів, ніхто не малював з такою велетенською силою картини народного руху.

Для кожного з них Мусоргський знаходить свою особливу мову, свої характерні інтонації, і це дає можливість створення музично-сценічних образів, дивних по своїй правдивості, точно вихоплених з живої дійсності.

З особливою повнотою й силою реалістичного втілення намальований Мусоргським образ Бориса Годунова, глибоко життєвий, показаний у всьому різноманітті його щиросердечних якостей. У Бориса є позитивні риси - він розумний, він ніжний батько, він по-своєму піклується про благо держави. Але ніщо не може врятувати Бориса від каяття совісті: його мучить спогад про вбитого царевича Дмитра, його переслідують кошмари, що доходять до божевільного марення. З величезною силою малює Мусоргський боротьбу цих почуттів у душі Бориса, його трагічну збентеженість, що наростає від однієї дії до іншого.

В осуді сваволі й самого принципу царської влади, у звеличуванні волелюбного російського народу - основна ідея опери Мусоргського. Неважко знайти в цьому звязок з демократичними устремліннями 60-х років, неважко зрозуміти щирий зміст замилування передової студентської молоді оперою Мусоргського, про що так барвисто розповідав Стасов.

Мусоргський поставив перед собою сутужніше завдання створення народної музичної драми й вирішив її як сміливий новатор. Ще задовго до початку роботи над "Борисом Годуновим" він чітко усвідомив свої музично-драматичні ідеали. "Хотелось бы мне вот чего, - писал он одному из друзей, - чтобы мои действующие лица говорили на сцене, как говорят живые люди". Прагнення до глибокої правдивості й життєвості втілення визначило характер народної музичної драми "Борис Годунов". Весь досвід, що нагромадився в роботі над романсами й піснями, операми "Саламбо" і "Одруження", був творчо осмислений і застосований тут із ще більшою сміливістю й самостійністю. Величезне значення мало для Мусоргського вивчення російської народної пісні, у якій і ховаються джерела глибоко національної мови "Бориса Годунова".

Мусоргський болісно сприйняв несправедливий критичний відгук про "Бориса Годунова", що виходив від його друга й товариша Кюі. Вага несподіваного удару збільшувалася протиріччями, що виявилися тоді в балакіревському гурткові. Лише незмінно дружнє ставлення Стасова підтримувало його в ці важкі роки, коли йому довелося пережити й ряд особистих негод: хворобу, втрату близьких людей, матеріальну незабезпеченість. Все це сприяло розвитку песимістичних настроїв, що відбилися в деяких творах того часу, особливо таких, як вокальні цикли "Пісні й танці смерті" і "Без сонця". Однак песимістичні настрої не могли заглушити прагнення до повнокровної, повному суспільної значимості творчості. Про це говорять опери "Сорочинська ярмарка" і "Хованщина", фортепіанна сюїта "Картинки з виставки".

Останні роки Мусоргського були дуже важкими - здоровя його катастрофічно погіршувалося. Хворий і змучений, Мусоргський був поміщений друзями у військовий шпиталь, де 28 березня 1881 р. і помер у віці 42 р.

Мусоргський належить до числа композиторів, які не тільки усвідомлювали свої ідейно - естетичні принципи, але й висловлювали їх з повною ясністю й визначеністю. Він жадав від кожного музиканта насамперед життєвої правди, вимагав беззавітного служіння народу: "Прошло время писать на досуге: всего себя подай людям - вот что теперь надо в искусстве".

Що стосується композитора, то він не тільки визначає стиль всієї музики як її загальна відмінна якість, але може й сам виступати як персона музичної стилістики. Здається, що простіше всього це здійснюється в живописі, де існує навіть спеціальний жанр автопортрет, де художник може зобразити себе також і на фоні пейзажу або де-небудь непримітно в групі людей. Мусоргський затверджує, що в темі "Прогулянки" з "Картинок з виставки" зображений він сам.

Істота його мистецтва справді народна. У ньому висловлені російське горе й радість, гаряча любов до свого народу й безмежна віра в його сили. Справді, ніхто з попередніх композиторів не створив таке разюче різноманіття народних типів, втілених з таким приголомшливим реалізмом. По яскравості побутових замальовок, по майстерності психологічних характеристик Мусоргського можна зрівняти з художниками-передвижниками, особливо такими, як Перов і Рєпін. На це звернув увагу ще Стасов у своїй відомій статті "Перов і Мусоргський".

Його філософські й естетичні погляди, розуміння російської історії й душі російської людини, образ музичного мислення, насамперед гармонійного й оркестрового, - все це повинне бути й буде обєктом пильної уваги всіх, хто дорожить історією й долею вітчизняної культури й безсумнівно, що для збагнення загадок, які таяться в житті й творчості композитора, необхідно вивчати джерела його життя й творчості. Його внесок у скарбницю вселюдської культури величезний і по достоїнству оцінений цивілізованим суспільством.