3. "Козак одїжджає, дівчинонька плаче. Чия в лузі не калина була"
Показовою щодо внутрішнього розкриття конфлікту є друга частина циклу -- «Козак одїжджає, дівчинонька плаче. Чи я в лузі не калина була».
Назва розділу свідчить, що він написаний на слова двох відомих ліричних народних пісень. Перша змальовує відїзд на війну козака і прощання з ним коханої дівчини, друга -- почуття самотньої дівчини. Все це відтворено з граничною ясністю й чіткістю.
Для музичного осмислення образів Дичко використала не тільки слова, а й мелодію народної пісні («Козак одїжджає, дівчинонька плаче»). При цьому тлумачиться вона своєрідно. Фольклорний наспів позначений гострим внутрішнім контрастом, зумовленим зіставленням тривожного, в основі остинатного заспіву й більш широкого, палкого приспіву. Перед слухачем одразу ж виникають два образи, дві відмінні емоційні ситуації: далека й небезпечна дорога, що простяглася перед козаком, і благання дівчини не залишати її в невідомості.
Частина написана для хору а капелла. Вступні такти без слів (на «згущених» інтонаціях народних плачів) настроюють звучання на тривожний лад.
У партії альтів усталюється остинатна фігура на основі першого мотиву фольклорної мелодії. На цьому тлі розгортається спів сопрано, який становить дещо переінтоновану другу частину народної мелодії. Сумісне (в одночассі) їх проведення і зумовлює загострення внутрішнього напруження, активно драматизує розповідь.
Цікаво, що кожна її наступна фаза відмежовується своєрідною каденцією, яка нагадує «заплачку» думи (на ритмо-інтонаціях першого мотиву пісні «Козак одїжджає, дівчинонька плаче»).
Весь другий епізод частини -- велике соло меццо-сопрано на слова пісні «Чи я в лузі не калина була» в супроводі хору. Такий склад виконавців зумовлений особливостями розгортання сюжету. Натяк на своєрідну «персоніфікацію» у тлумаченні образів спостерігався уже в першому епізоді частини: все, що стосується дівчини та її переживань, інтонували жіночі голоси. Тут дівчина залишилася одна з своїми болями й жалями, з своїми думами й журбою.
Структура епізоду строфічна. При цьому кожна нова строфа становить вищий щабель у вислові почуттів. На відміну від першого епізоду, мелодичний матеріал тут авторський. Інтонаційно, як і деякими особливостями викладу, він повязаний з попередньою музикою. Наприклад, початкова фраза меццо-сопрано дуже нагадує початок монологу з першої частини кантати. У другий розділ частини переходить з першого характерна каденція-заплачка, що розмежовує окремі строфи. У тканину хору вплітається мотив остинато. Більш вагомо цей же мотив звучить у кінці частини (партія тенорів). Як спогад про пережите, час від часу зявляються «згущені» інтонації плачів (зі вступу).
Отже, друга частина кантати -- образ тривоги перед невідомим, відтворення важкого душевного болю, спричиненого нашестям ворожих полчищ. Характерною ознакою музики є заглиблення авторки в суть зображуваного, прагнення узагальнити «емоційний тонус» певної історичної епохи.