Поняття про техніку диригування
Даний вид діяльності є одним із найскладніших у музично – виконавському мистецтві. Диригування це свого роду психофізичний процес, що містить у собі інтелектуальні, емоційні, слухові технічні прояви індивідуума в процесі роботи з музичним колективом. Головним у диригуванні є здатність керувати, сприймаючи і переживаючи музику, за допомогою диригентського апарата (пластики рук, маніпуляцій корпуса й міміки) впливати на виконавців і передавати їм задуманий варіант музичного трактування твору. Диригент розкриває задум композитора, естетичні особливості твору і забезпечує ансамблеву злагодженість виконання. Диригенту дуже важливо мати чітке слухове й образне представлення музичного твору, що їм трактується. Саме з цього створюється диригентський виконавський задум. І тільки при наявності диригента, що сформувався у свідомості, представлення еталона звучання музичного твору можна переходити до наступного етапу - практичному диригуванню.
Техніка диригування є засобом, за допомогою якого диригент передає виконавцям свій задум і викликає відповідну реакцію. Який буде вплив – така буде і реакція. Під диригентською технікою прийнято мати на увазі систему прийомів керування оркестром для реалізації творчого задуму диригента.
Диригент, повинний бути вільний від м'язової скутості і психічної напруженості. Професійна майстерність його складається з комплексу знань, умінь і навичок. Необхідно вивчити партитуру, знати технічні і художні можливості оркестру, володіти великою музичною культурою, організаторськими і педагогічними навичками, волею й спрямованістю в досягненні наміченої творчої діяльності.
Диригентський апарат – це сукупність виразних засобів, за допомогою яких диригент впливає на виконавський процес. До них відносяться: характер рухів рук, положення фігури, ніг, міміки обличчя й характерність погляду. Усі маніпуляції залежать від характеру музики, що звучить.
До основних вимог диригентського апарата відносяться:
природність (зручність) і м'язова воля рухів;
ясність, переконливість, доцільність і логічність рухів;
яскравість і образність усіх диригентських маніпуляцій;
естетика постави і диригентських рухів.
Поняття про техніку диригування по-різному трактується в науково-методичній літературі. Одні музиканти розглядають техніку диригування як засіб втілення музичного образу в жестах, засіб виразу змісту музичного твору. Такої думки дотримувалися З. Козачков, А. Іванов-Радкевич, І. Мусін, який писав: "Жест диригента замінив йому мову, перетворившись на своєрідну мову, за допомогою якої диригент говорить з оркестром і слухачами про зміст музики". Інші під технікою диригування розуміють прийоми управління хором або оркестром, який виконує музичний твір (М. Камерштейн, І. Разумний). Треті в понятті "техніка диригування" об'єднують і виразну, і управлінську її функцію (У. Ражников, Ж. Дебела).
Пластичність жестів, все багатство виразних рухів є основними засобами спілкування диригента з виконавцями. У вчителя музики, що добре володіє диригентськими жестами, рухи часто замінюють мову слів при виконанні пісень колективом.
Процес оволодіння технікою диригування - системою виразних рухів рук, дуже трудомісткий.
У досвіді повсякденного життя рухи, аналогічні диригентським, майже не зустрічаються, тому робота по оволодінню диригентською технікою починається з підготовчого етапу (2-3 тижнів). В цей час треба познайомитися з методами вивчення партитур (на конкретних творах), виконати ряд спеціальних рухових і слухомоторних вправ, засвоїти диригентські знання, що готують усвідомлене оволодіння технікою (див. додаток 1).
При освоєнні техніки диригування висуваються два завдання: оволодіння диригентськими прийомами і відбір жестів для втілення музичного образу. За допомогою диригентських жестів передаються сім основних компонентів музичного звучання: метр, характер, звуковедення, темп, ритм, динаміка, початок і припинення звучання. Все різноманіття диригентських прийомів групується відповідно в сім груп.
Оволодінню диригентськими прийомами допоможе розуміння музичного образу, знання закономірностей побудови творів, показ педагога.
Властивостями диригентського жесту є: тривалість, амплітуда, швидкість помаху, сила, маса, напрям і форма.
Диригентський апарат складають руки, голова (обличчя і очі), корпус (груди і плечі), ноги. Освоєння техніки диригування завжди починається з постановки диригентського апарату, з досягнення його свободи, пластичності рухів, графічної чіткості ліній. Наступний етап - оволодіння прийомами передачі метричних схем (простих, складних, змішаних і змінних). Потім - надбання навиків, пов'язаних з такими диригентськими прийомами, як показ ритміки, динаміки, зміни темпу і т.д. Один з останніх етапів освоєння техніки диригування – формування складніших навичок взаємозв'язаного поєднання різних диригентських прийомів: диференціація функцій правої і лівої рук, одночасний показ динаміки, штрихів, темпу і т.д.
Кінцевою метою оволодіння технікою диригування для студента музично-педагогічного факультету, що вчиться, є надбання уміння передати музичний образ хорового твору, ідейно-художній задум композитора диригентськими жестами, а для цього необхідний цілий комплекс умінь, пов'язаних з інтерпретацією емоційно-смислового змісту музики, що вивчається. Цей комплекс умінь складають: уявне представлення хорового звучання, аналіз засобів виразності, створення виконавського плану, бачення репетиційних завдань при управлінні виконанням, вибір виразних жестів для втілення свого варіанту інтерпретації. Все це вимагає ретельного вивчення твору як з боку змісту, так і з технічної сторони.
Одне з головних завдань діяльності диригента - створення відповідності між його особистим уявленням про звучання твору і реальним втіленням у виконанні. Рішення цієї задачі залежить від рухів диригента (його рук, тулуба, голови, очей, м'язів особи), які бачать і розуміють виконавці.
Складні комплекси рухів вимагають від диригента володіння своїм тілом, і йому доводиться контролювати роботу всіх його частин, що становлять диригентський апарат, звільняти їх затиснення. Тому в процесі оволодіння технікою диригування слід поєднувати загальний музичний розвиток з розвитком фізичної культури. Тривалі тренування дають можливість досягти невимушеності, свободи, легкості і ритмічності рухів. При цьому кожен диригент пам'ятає про те, що технічні вправи не повинні бути самоціллю. "Технічна сторона диригування повинна виховуватися тільки як засіб, що служить виявленню змісту музичного твору, як форма, в якій виражається диригентом весь задум твору".