Динаміка і темп твору.

Темп (італ. tempo від лат. tempus — час). швидкості виконання і характер руху музичного твору, а також один із засобів музичної виразності (ЗМВ). 

Темп даної хорової мініатюри Andantino (італ андантіно) – більш скоріше, ніж Andantе (анданте) – не поспішаючи, повільно, але повільніше, ніж Allegretto (аллєгретто) – помірно швидко. Темпоритм насичений агогічними відтінками та підпорядковується будові літературної фрази (амфібрахій, ямб, хорей, дактиль) і розвитку наскрізної дії драматургії хорового твору. У визначених ознаках темпу у співаків є можливість виразно усвідомити звучання акорду і прирівняти свій голос до загальної звучності.

Одним з важливих засобів музичної виразності являється динаміка.

Динаміка – це сила звучання музичного твору, під дією різних акустичних компонентів. Використання динаміки зумовлюється змістом і характером музики, особливостями її структури та стилю.

Динаміка слугує важливим формотворчим чинником в музиці. Майстерне використання динамічних відтінків дозволяє відтіняти різні пласти музичної фактури, що в найбільшому ступіні важливо для поліфонічного та гомофонно-гармонічного складу, виразно інтонувати мелодичну лінію. В ряді музичних стилів переважно академічної музики динаміка постає одним з найважливіших чинників художньої драматургії. Ефекти динамічних контрастів, поступового наростання або спадання звучності використовуються, як потужний засіб для створення емоційних та психологічних ефектів. В нашому випадку це спонукало композитора до розширення умовної динамічної шкали до нюансу ррр..

В музичному матеріалі використовується динамічні відтінки від f до ppp.

Саме така динаміка дозволяє більш точніше намалювати картину природи.

Фактура

Фактура – сукупність засобів музичної виразності, конкретне оформлення музичної тканини. Елементами форми є: мелодія, гармонія, акорди, голоси, поліфонія, тембр.

Фактура хорового твору досить складна, має риси насиченого акордово-гармонічного викладу з елементами підголоскової поліфонії.

Поліфо́нія  — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.  Протилежними поліфонія складами є Монодія (одноголосний склад) і гомофонія (іноді також звана «гомофонно-гармонічним складом», що характеризується головним голосом і підпорядкованими йому).

• Підголоскова поліфонія - це при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто кілька її варіантів (близька гетерофонії).