3.4 Особливості дикції

Важливим напрямком вокально-хорової роботи є опрацювання дикційних труднощів. Виконавці повинні досягти високого ступеня якості та чіткості вимови, щоб незмінним донести до слухача зміст поетичної ідеї твору. Якість дикції має важливий вплив на якість співочого звуку, активізує дихання, допомагає у формуванні звуків високої позиції.

В процесі виконання це часто призводить до деякого порушення виразної вимови тексту. Таким чином отримуємо відкриті склади, які вокальне зручні для співу. Необхідно сказати наступне: дикційні труднощі, повязані з вимовою тексту при співі, обумовлені тим, що спів легко доступний на голосних, а приголосні є свого роду перешкодою. Проте невиразне виконання приголосних, ускладнює розуміння змісту літературного тексту. Найкраще вокальне звучання при чіткій дикції зберігається тоді, коли приголосні звуки відносяться до наступного складу. При цьому виникають такого роду труднощі. В академічному співі всі голосні виконуються фонетично, близько до літери „О". Особливого заокругленя вимагають голосні „ Е" та „І". Великої уваги вимагає одночасне виконання декількох приголосних в кінці слів ( літери „М" і „Н" слід розглядати як „співочі", а „С" і „З" - як „свистячі"), необхідно потроювати вимову букви „Р" , приховувати „свистячі" та „шиплячі" приголосні (Ч, Ш, Щ, С, З ).

Наведемо приклад де зустрічаються слова, що закінчуються приголосними звуками: "ой ", "через", "бодай", "чужий", "край", та інші. Усі приголосні наприкінці слів треба чітко замикати, промовляти коротко, щоб запобігти дублювання звучання та не загубити сутність літературного тексту.

Працюючи над відшліфуванням дикції диригентові необхідно памятати: тривалість звука при співі відзначається тільки голосними, що тягнуться. Приголосні ж виштовхуються коротко та чітко, ніби стримуючись до голосної.

Запорука успіху - правильна природна вимова слів при вірних наголосах та акцентах. Важливі передумови хорошої дикції: вільне, достатнє розкриття рота;

Сучасна вокальна педагогіка придає велике значення правильної організації дихання у процесі співу, так як воно відіграє важливу роль в формуванні звука, у виконанні різних технічних прийомів і музично-виразних задач. Даний твір краще виконувати на грудочеревному диханні, але також, в залежності від індивідуальних особливостей, допускається безліч варіантів мішаного грудного та черевного дихання.

Хор "Ой лугами-берегами" необхідно виконувати на ланцюжковому диханні, так як тривалість звучання перевищує фізичні можливості співацького голосу. Необхідно добиватись щоб кожен із виконавців прагнув не брати дихання на кордонах будови, а після вдиху непомітно "підключав" свій голос до звучній партії.

Музичні фрази у хорі невеликі, складаються з трьох та чотирьох тактів, в залежності від літературного тексту, але виконується все безперервно. Необхідно добиватись виразності кожної фрази, стримиться до невеликої часткової кульмінації.

При виконанні цього твору необхідно добиватись, щоб дихання у хорі було гнучким, в відношенні вокальних штрихів і відтінків, звернути увагу на спів в нижній частини діапазону кожної партії, що потребує найбільшої кількості повітря, а при виконанні верхніх звуків голосу розходжується найменша кількість дихання.

Необхідно постійно працювати над якістю звуку, добиватися, щоб він був красивим, глибоким в партії альтів і легким в партії сопрано, що сприяє плавному, спокійному диханню.