logo search
Аналіз хорового твору "Ой лугами-берегами"

1.1 Творчість М.Д.Леонтовича у контексті розвитку української музичної культури

Микола Дмитрович Леонтович (1877-1921) - видатний український митець. З його творчістю повязані високі музичні досягнення культури нашого народу. Спадщина композитора в основному обмежується хоровими композиціями (народно-фантастична опера "На русалчин Великдень" залишилася не закінченою). У цій галузі композитор домігся справді визначних успіхів, його імя відоме далеко за межами України.

Музичною творчістю Леонтович почав займатися ще до Великої Жовтневої соціалістичної революції, проте розквіт діяльності композитора припадає на перші роки радянської влади. А тому його творчість (до речі, як і твори К.Стеценка, Я.Степового) становить ніби місток між українською музикою і культурою радянської доби.

Будучи митцем-демократом, художником-реалістом, композитором -новатором, М.Леонтович збагатив українську музику новою естетикою, новими методами перетворення музичного фольклору. Переважна більшість його самобутніх за манерою висловлення хорів заснована на поетичній образності й мелодичному матеріалі народних пісень. При цьому композитор прагнув у самій пісні знаходити мистецькі засоби для відтворення її змісту й емоційного характеру. "Досліди у народній музиці, - говорив М.Леонтович, - викликають до життя нові форми гармонії та контрапункту, що органічно звязані з народною піснею, бо пісня, як художній удосконалений твір, діє не тільки на одну мелодію, але й таїть у собі музичні властивості (гармонію, контрапункт та ін.), вміти записати її та відчути все, що вона може дати для музики у широкому смислі слова - це необхідна чергова справа". У цих словах композитора - його творче кредо, якого він дотримувався протягом усього свого життя.

Проте сказане тут не зовсім означає, що митець обмежив свої пошуки лише фольклорною стилістикою і фольклорною виразністю. Він сміливо виходив за межі народнопісенної "музичної лексики", вивчав і творчо застосував основи музичного професіоналізму й визначні художні набутки інтернаціонального мистецького досвіду. Зокрема глибоко цікавився М.Леонтович творчістю і науковою працею російського композитора і теоретика С.І.Танєєва - одного з визначних майстрів поліфонічного письма у світовій музиці.

Опрацьовувати власний метод активного перетворення народної пісенності М.Леонтович всебічно вивчав багату спадщину М.Лисенка, який умів у своїх обробках органічно сполучати специфіку фольклорної ладовості, підголосковості фактури з принципами професійного мистецтва. М.Лисенко був, як відомо, автором кількох так званих обробок народних пісень, заснованих на засадах куплетної варіаційності. Ці його твори також справили певний вплив на становлення індивідуального стилю М.Леонтовича.

Як справжній художник, М.Леонтович не був пасивним наслідувачем досвіду своїх попередників. Для нього традиція становила відправний пункт для нових творчих пошуків і визначення вищих рубежів у галузі активного переосмислення і професіонального освоєння образів та стильових основ народнопісенної культури.

Працюючи над хорами, М.Леонтович поряд з гуртовою підголосковістю і прийомами народного гомофонно-гармонічного співу широко застосував імітаційну техніку майстрів класичної поліфонії. Усі елементи стилю виступають у нього у гармонічній єдності, в підкреслено індивідуальній художній манері. Той чи інший спосіб, так само, як і суму засобів та прийомів, композитор застосовує лише в тісному звязку з проблемами вирішення художньо-образних завдань. Всю свою увагу М.Леонтович спрямував на відтворення загальних рис кожної конкретної пісні та специфічних деталей змісту. До того ж він проявляв загострене й на диво тонке чуття індивідуального-характерного, що й зумовлювало неповторність звучання і яскраво конкретизовану образність його хорів, які набували інколи прикмет зразків музично-драматичного мистецтва.

М.Леонтович брав за основу своїх творів пісні різних жанрів і різних тематичних груп: обрядові та ігрові ("Щедрик", "Гра в зайчика", "Дударик", "Мак", "Коза", "Ой ніхто там не бував", "Ой в Львові", "Воротар", "Ой посеред двору"), історичні ("Ой зійшла зоря", "Про Нечая"), жартівливі й танцювальні ("За городом качки пливуть", "Женчичок-бренчичок"). Головну увагу він приділяв тим зразкам фольклору, які тісно повязані з повсякденним життям і побутом народу, вважаючи їх найбезпосереднішим відображенням дум, почуттів і психології людей ("Ой темна та невиданая ніченька", "Піють півні", "Пряля", "Зашуміла ліщинонька", "Гей у світлиці", "Над річкою бережком", "Позволь мені мати", "Смерть", "Приїхали три козаки", "Гаю, гаю, зелен розмаю", "Ой сивая та і зозуленька" та багато інших).

У залежності від жанру, форми, музичного стилю пісні, від її образного змісту М.Леонтович віддає перевагу тим чи іншим засобам художньої виразності. Наприклад, у піснях маршового характеру, жартівливих і танцювальних композитор переважно дотримується акордово-гармонічної фактури, хоч при цьому зовсім не забуває про мелодізацію окремих горизонтальних ліній. Широкі, протяжні наспіви насаджуються поліфонічними прийомами, де особливості народного гуртового співу збагачуються майстерно вжитими засобами імітаційної техніки.