Тема 1. Загальна характеристика поп-музики в країнах снд. Етапи віа руху – середина 50-х років – початок 70-років хх століття

Що стосується поп-музики в колишньому Радянському Союзі, а нині СНД, то її течія з самого початку не знала вільного природного річища оскільки весь час натикалася на всілякі загати ідеологічного характеру це зумовило появу в неї специфічних рис, про які йтиметься далі.

Відомо, що головним інструментом ідеалізації всієї культури і музичної зокрема були так звані художні ради, котрі визначали долю конкретних творів із тих позицій, які затверджувались у високих партійних інстанціях. Тому слова "поп", "рок", "біт" протягом багатьох років належали до розряду одіозних, якщо вживалися, то неодмінно-з негативним відтінком, ось, мовляв, до чого докотився Захід!

Ситуація докорінно стала змінюватись після фестивалю молоді і студентів у Ленінграді (Санкт-Петербург) 1957 року. Саме тоді радянська публіка вперше познайомилася з ранніми формами року ритм-енд-блюзом і рок-н-ролом. Незважаючи на "залізну завісу" в країну почали проникати записи "низькопробної" біт-музики.

У середині 60-х під впливом творчості "Бітлз" у Москві та Ленінграді (Санкт-Петербург) створюються аматорські біт-групи: "Таракани", "Славянє", (за активної участі "патріарха рок-музики" Олександра Гросдського), "Сокол", "Астронавти", "Авангард-66", "Санкт-Петербург" та інші. Можна сказати , вони вельми точно копіювали пісні "ліверпульської четвірки". Наприкінці 60-х О.Грасовський організував групу "Скіфи", котра співала по-англійськи та російською мовою а ля "Бітли". У Ленінграді(Санкт-Петербург) по російськи вперше заспівав Володимир Рекшан.

Що ж до професійної сцени то на ній у 50-60-ті роки робили погоду естрадні солісти та декілька ВІА (вокально інструментальні ансамблі). Перший утворився у 1957 році на базі ЛДУ, і керував ним Олександр Броневицький. До репертуару входили пісні російських композиторів у модернізованій обробці.

Другою половиною 60-тих років розпочинається новий етап у розвитку ВІА-руху у 1966 році в Москві та Ленінграді виникають відповідно ансамблі "Веселие рєбята" і "Поющіе рєбята" з досить високим виконавським рівнем та професіоналізмом. Їх творчому взлету сприяла співпраця з такими композиторами, як Д.Глухманов, Ю.Антонов, В.Добринін та ін. "Поющіє гітари" згодом потрапляють до історії як перший ансамбль котрий поставив у нашій країні рок-оперу "Арфей та Еврідіка".

Однак нажаль, творчість електронних співаків та ВІА з перших кроків регламентувалася й фільтрувалася худрадами і різними чиновниками від культури. Тематика пісень не виходила за рамки лірико-патріотичних шаблонів. Любов до батьківщини, рідної землі оспівування робочих рук, різноманітних професійних молодіжних новобудов, любовні колізії – ось майже повний перелік того, про що пропонувалося співати.

3-й етап ВІА-руху припадає на кінець 60-х – початок 70-х років.

У цей час створюються нові ансамблі не лише в Москві та Ленінграді (Санкт-Петербург) та інших містах Росії, а й у союзних республіках. До найбільш відомих можна віднести "Самоцвєти" і "Поющіє сердца" (Мосва), "Добри молодци" та "Голубиє гітари" (Ленінград), "Арієль" (Челябінськ), "Песняри" (Мінськ) і "Лайли" (Таллін)…

Українські колективи "Кобза", "Смерічка", "Червона рута", "Водограй" спиралися на національний фольклор використовуючи "живі" музичні інструменти: скрипку, кобза, бандуру, цимбали тощо. На початку 70-х вони набули високої популярності, чимало зробивши для поширення сучасної української пісні.

Слід зазначити, що вже на той час деякі ансамблі лише формально використовували звичну абревіатуру ВІА для маскування своєї рокової спрямованості, - приміром, московські "Цвєти" (радянський "Юрай Хік", як охрестив їх хтось із критиків), "Добри молодци", котрі все більше тяжіли до фольк-року.

Із початку 70-х, вирісши на ідеях рок-музики і виховавши ціле покоління музикантів заявили про себе "андеграунду". Це з нього вийшли "Машина врємєні", "Скоморохи", "Високосноє лето", "Акваріум", "Арапе". Однак, внаслідок упертого ігнорування засобами масової інформації, а також через відсутність якісних звукозаписів, вони тривалий час були відомі лише вузькому колу шанувальників. В Україні довго залишалися в опалі творчість Тараса Петрененка, котрий, організувавши кілька самобутніх ансамблів ("Дзвони", "Візерункі шляхів", "Троно") згодом змушений був вирушити за межі своєї землі оскільки тут чиновники від культури чомусь відзначались особливою "рокофобією". Така ж доля спіткала напів легендарний "Крок", яким керував обдарований музикант, художник за освітою Володимир Хатзицький. Цей гурт на багато років випередив інші активно експериментуючи з різними стилями ("джаз-рок", "фанки", "рег-гей"), працюючи над музикою до кіно та театральних вистав. Тут починали Р.Горобець ("Рецитал" А.Пугачової), О.Тищенко ("Зимовий сон"), В.Лащук ("Дисплей"), В.Торлов ("Скандал"). На сьогодні записи "Кроку" є колекційним раритетом не багатьох меломанів.

Не аби яку роль у зміні відношення і поширенні поп-музики відіграв Тбіліський фестиваль популярної музики "Весільні ритми", проведений у квітні 1980 року. Значення його важко переоцінити: це він подарував широкому загалу такі назви, як "Машина времени", "Інтеграл", "Автограф", "Магнетик-бенд", "Діалог". Не залишився не поміченим виступ "Акваріума". Крім того фестиваль мимоволі сприяв появі в нашій країні так званого "філармонійного року": "Землянє", "Діалог", "Машина времени" одержали можливість працювати під егідою державних концертних організацій, однак водночас це й стримувало групи які постали перед необхідністю рахуватися з існуванням при філармоніях худрад, котрих у свою чергу, не влаштовувала соціально-критична спрямованість їхньої творчості. Адже єдине, що сміли дозволити культурні контролери це розважати публіку і не більше.

Вельми суттєве і те, що завдяки підготовці до Олімпіади-80 у Москві на хвилях "всесвітньої служби Московського радіо" почали активно використовуватися записи рок-музики, яка заборонялися на "внутрішньому ринку". Хоча мовлення велося на зарубіжжя, однак, зрозуміло, і в нашій країні воно мало не лише слухачів.

І нарешті, один із могутніх чинників, що сприяв активізації внутрішнього музичного процесу, - поява мережі "магнітовидаву" (тобто магнітофонного перезапису). Цей спосіб звуковідтворення у порівнянні із грамзаписами мав величезну перевагу: він давав кожному власникові магнітофона можливість самому обирати музику до душі. На той час здавалося неймовірним, аби "Мелодія" випустила якусь рок-пластівку. Магніто видав, навпаки, був демократичний і непідконтрольний будь-яким інстанціям, а до того ж достатньо оперативний в поширенні по країні світової музичної інформації. Він і став, по суті, альтернативною, єдино можливою в наших умовах, формою існування рок-музики в СРСР.