logo
28249

Тема 8. Формування якісно нового музичного явища "британський рок"

Слово "рок" уперше з’явилося в американській пресі в 1967 році. Проте рок-музика виникла раніше, на початку 50-х, коли на основі ритм-енд-блюзів формується пісенно-танцювальний стиль рок-н-рол (від англ.. "крутитися, гойдатися"). Він став результатом поєднання характерних рис кількох поширених американських вокальних жанрів, а саме: кантрі-енд-вестерн, госпел, буги-вуги, стилю диксиленд. І як було сказано раніше, перші рок-концерти організовував диск-жокей Алан Фрід.

Отже американська рок-музика, що інтегрувала прадавні африканські традиції, джаз та інші музичні елементи, формувалася протягом двох десятиліть (50-60-і роки ХХ ст) і набула таких характерних ознак: гіпертрофія метро ритмічної основи, підвищена експресія вокального та інструментального інтонування, використання електроінструментів та підсилювачів звуку, значна роль візуального чинника (манера поведінки, стиль одягу музикантів, світлове оформлення, тощо).

А тим часом в Англії формується якісно нове музичне явище "британський рок" (самі англійці називали таку музику словом "біт", інколи "біг-біт" - форма популярної музики, що виникла внаслідок злиття елементів негритянського джазу і блюзу), "біг-біт" з англійської перекладається як "великий удар".

Напередодні того, як в Англії різними каналами (кінематограф, гастролі американських виконавців, пластинки які перевозили моряки) почав проникати рок-н-рол, у молодіжному середовищі були найбільш відомі два угруповування – "тедді-бойз" і "бітники". Перші представляли порівняно невелику групу так званої золотої молоді, яка старалась одягом і манерами підкреслити свою причетність до вищих слоїв суспільства.

"Бітники" явище загальне для США і деяких європейських країн в післявоєнні роки, навпаки, об’єднувались по принципу інтелектуальних, духовних вподобань. Вони всяк підкреслювали свою непричетність як до класової еліти, так і до звичайних "модників", носили темні світ ери, спортивні черевики, чорні окуляри, берети і демонстрували скоріше інтелектуальну перевагу. Їх стиль життя був тісно пов'язаний із середовищем авангардних художників, поетів, артистів, які знаходили собі місце в студіях, підвалах і маленьких кафе. Ці і багато інших угруповувань англійської молоді захоплювались тоді головним чином тредом і скіфлом.

Словом "тред" називали модний після війни англійський варіант традиційного джазу. "Скіфл" - нагородження часто англійське не зважаючи на те, що саме слово, як і початки стилю виникли в США в ХІХ ст. в сільській негритянській атмосфері. Це наївна, примітивна музика, яку виконували в основному на самодіяльних імпровізованих інструментах: пральні дошки, коробки з під чаю, глечики, пусті чемодани, бочки з мітлами – замість контрабаса і т. п. Крім того використовувались прості акустичні гітари. Кількість скіфл-бендів нараховувалось тисячами.

Проте час робив свою справу і в рок-н-ролі поміж всього іншого відкривали нові професійні горизонти, ускладнювався репертуар, з’явилися ударні установки, бас-гітара, електрогітара…

Взагалі, рок-музика в Англії розвивалась нерівномірно і неоднорідно в різних частинах країни. В Лондоні, в який частіше навідувались гастролери, де була більш висока загальна культура, проте і більш жорстка цензура, формувався так званий "британський ритм-енд-блюз". Пізніше тут виникає ціла сітка груп, взаємопов’язаних на основі блюзу, проте вже в новому вигляді – блюз-рок. Це перш за все "Роллінг Стоунз" очолюваний Міком Джагером, "Блюзбейкерз" (з гітаристами Джоном Майаллом і Еріком Клептоном), "Грем Бонд Організейшен" (з гітаристом Джоном Маклафліном, Джеком Брюсом і барабанщиком Джинжером Бейкером). Своєрідним піком розвитку англійського блюзу-року стало створення в 1966 р групи "Крим" (сливки), яка складалась із зірок цієї музичної течіі Еріка Клептона, Джека Брюса, і Джинжера Пейкера.

Музика, яка виникла в провінційних містах, особливо у великих портах відрізнялась спонтанністю, доморощеністю і призначалась для танців і розваг моряків і молодих робітників. Говорячи про периферійну англійську біт-музику, перш за все потрібно назвати велике портове місто Ліверпуль, де буквально незалежно від лондонських хіт-парадів "виплавлялась" своя молодіжна музика на основі американського рокабіллі змішаного із залишками скіфл і традиційного джазу.

Утримувачі клубів, місцева преса і продюсери підтримали нову музичну течію побачили в ній відповідну комерційну перспективу. Міська музична газета "Мьорсібіт" (Мьорсей – назва річки яка протікає в Ліверпулі, Мьорсісайт – район міста) почала висвітлювати життя біт-груп, формуючи суспільну думку про новий стиль музики (в майбутньому ліверпульський стиль одержав назву "мьорсібіт").