logo
28249

Тема 13. Розвиток рок-музики в сша : 60-ті роки, рок в 1967 – 1975 роках.

1946 рік став переломним для рок-музики в США. Бітломанія, мюрсиманія і так зване "британське вторгнення", на кінець нагадали американцям про золотий час рок-н-ролу, а головне – підштовхнули до роздумів про можливість його творчого переосмислення.

В середини 60-х років в США почало формуватися направлення, пізніше назване "фалк-роком". Воно виникло на основі міської пісенної культури, представленої авторами, акомпонуючими собі на гітарах і предметах домашнього вжитку. Пісні бардів відрізнялись правдивістю і простотою, відображали нагальні проблеми працюючих і безробітних емігрантів та переселенців, студентів, представників богеми. Ні один мітинг, не одна демонстрація протесту проти війни не обходилась без їх виступів. Фолк став помітною частиною студентського життя кінця 50-х років. Основним місцем ,де поступово сконцентровувалась фолк-активність, був Гринвіч Уіллідж – район Нью-Йорка із різноманітними кафе, джазовими клубами, студіями і театрами. Там зазвучали нові голоси, і серед них – Роберт Циммерман, який взв собі псевдонім Боб Ділан. Саме Боб Ділан став ключовою фігурою в процесі формування фолк-року. До 1964 року Ділан залишався типовим представником лівого крила фолку, но його четвертий диск – "Еназер сайд оф Боб Ділан" - продемонстрував очевидний поворот в сторону рока. Сам Боб відверто признався, що його підштовхнула на такий крок музика "Бітлз". Одна із перших американських фолк-рок-груп "Бюрдз" - створилась в 1964 році, головним чином із фолк-музикантів, які вирішили грати рок під впливом "Бітлз". Новий напрям являвся тою формою культурного синтезу, яка дозволила звести воєдино сильне музичне начало ритм-енд-блюзу із соціально значною поезією протесту. Американський фолк-рок став першою серйозною відповіддю на "британське вторгнення в культуру США". Вже в середині 60-х років в США формується особливий вид молодіжної ідеології – рух хіпі, який прийшов на зміну бітникам. Нові форми музики фолк-рок і блюз-рок повністю відповідали стремлінням хіпі, являючись сильним об’єднуючим фактором. Хайт-Енебері, район Сан-Франциско (штат Каліфорнія), став місцем збору не тільки місцевих хіпі. Сюди тягнулись із всіх кінців США люди, які бажали долучитись до образу життя "дітей-квітів".

Темну тінь на рух хіпі і на всю рок-музику кинули події в Сан-Франциско в 1965-1966 роках і які тривали до виникнення так званого"бесід-рока" (бесід – кислота, коротка назва ЛСД, галюциногена, який примінявся в психічних лікарнях). До того часу тут були відкриті для рок-музикантів клуби, концертні майданчики. Тенденції відхилення від дійсності в молодіжному середовищі привели до ідеї використовувати ЛСД як музикантами, так і слухачами. Почали навіть використовувати психоделічні світові ефекти, спонтанне музикування під дією ЛСД.

В 1966 році вийшов закон, який забороняв використання ЛСД і ситуація помітно змінюється. Бесід-рок поступово губить своє значення, залишивши по собі скандальну пам'ять як про музику абсолютно розкувану, спонтанну і безформеною.

Рок: 1967-1975 роки.

1967-68 роки стали стали початком розквіту рок-музики не тільки в США але й у всьому світі. Вслід за фолк-роком виникає цілий ряд нових напрямів – рок: арт-рок, джаз-рок, хард-рок, кантрі-рок…

Якщо образно порівняти, то вся рок-музика в цілому уявляється у вигляді дерева, від центрального стовбура якого відходить ряд великих гілок, які в свою чергу розгалужуються на велику кількість більш менших.

Центральний стовбур – це блюз-рок, який бере початок від коріння народного мистецтва% афро американського, американського і європейського, древнього і сучасного, сільського і міського. Це пряме продовження ритм-енд-блюзу і рок-н-ролу, мьорсибіта і британського блюзу. Всі гілки від стовбура являються продуктом синтезу блюз-року із різними видами музичної культури: з класикою, авангардом ХХст, з джазом і електронною музикою, з оперою і балетом , а також із театром, пантомімою, кіно і телебачення.

Велику роль в цьому процесі зіграв андеґраунд – неформальне об'єднання артистів, музикантів, літераторів, художників, творчі принципи яких були протилежні до загально прийнятих форм мистецтва, а також поп-бізнесу.

В цей період складається не тільки нова течія, скільки інше відношення до рок-музики, яке дістає назву "прогресив-рок". Музикантів пов’язаних з ним, відрізняло нехтування комерційною поп-культурою, стремління до розширення свого музичного кругозору до заглиблення тематики пісень. Подорослішавши як музиканти так і слухачі – все більше стали приймати участь в реаліях суспільно-політичного життя старших поколінь.

На рубежі 60-70-х років уявлення про рок-музику, перш за все, пов’язане з відповідним складом ансамблю і набором інструментів: 1 або 2 електрогітари, бас-гітара і ударні інструменти – при цьому, майже всі музиканти співають. Саме за таким складом на першому етапі і закріпилась назва "рок-група" або просто "група". Одною із головних причин відмінності рок-групи від естрадного ансамблю (ВІА), є те, що авторами текстів, музики і оркестровки являються самі виконавці.

Рок-музика багато чого запозичила із джазу проте і багато чого йому і допомогла. Великий вплив на рок справила класична, а також сучасна камерна і симфонічна музика. Рок миттєво всмоктав в себе елементи фольклору : латиноамериканського, індійського, арабського народів Європи. Рок-музиканти активно відгукнулись на всі нововведення і винаходи, які з’явились в сфері електронної, а пізніше і комп’ютерної музики.

В США в 1967-1968 роках з’являються два ансамблі, які принесли із своєю появою термін "джаз-рок". "Блад, Суст енд Тіерс" і "Чікако", ці ансамблі завоювали джаз-року велику молодіжну аудиторію. Перший складався із молодих джазменів, які прийняли ритміку, пісенні традиції і загальну естетику рок-культури. Другий був більш схожий на рок-групу, збагативши секцію із трьох духових інструментів – труби, саксофона, тромбона. Проте гамма і дея синтезу джазу, рок-музики та інших жанрів знайшла більш глибокий повний розвиток вже в 70-ті роки в стилі під назвою "фьюжен", що означає сплав. Головними представниками цього напрямку стали джазові музиканти, підгледівши в такому синтезі нові творчі можливості.

Що стосується симфонічної і камерної музики, то їх взаємозв’язок з рок-культурою невипадковий і дав цікаві результати. Новий стиль "арт-рок", що появляється на естраді в 1969 році є продуктом освоєння рок-музикантами класичного надбання .

Початок 70-тих років характеризується поступовим зниженням інтересу до серйозної рок-музики, а також поверненням стандартів поп-культури. Нове покоління тінейджерів стало диктувати ринку свої вимоги, не виходячи за рамки розважальної музики, пісень танцювального характеру.

Рок-культура розгалужується, вона цікавить вже різні покоління і перестає бути тільки молодіжною. Найбільш демократичним і широкодоступним, проте продовжуючи зберігати добрі традиції залишається стиль "хард-рок", ("хард" - від англ. жорстокий) в свої кращих проявах ідеології і психології хіпі з їх великим бажанням справедливості і добра. Хард-рок кінця 60-х – початку 70-х був явищем доволі відвертим. Але ближче до середини 70-х років стиль під дією сильного водовороту поп-бізнесу втрачає дещо свої якості, зокрема ліризм, імпровізаційність. "Хард-рок" передає лише зовнішні ознаки і деякі атрибути своєму спрощеному приємнику – стилю "хеві-метал"("хеві" з англ. "важкй" ). Першими монстрами цих стилів виступали "Дік Парнел", "Блек Санбат", "Хард-енд-хеві" із своїм гнітючим "саундом" символізувала протест молодого покоління проти нав’язуваних суспільством цінностей. Музика була ефективним засобом " втечі" від дійсності, своєрідним наркотиком, а також задовольняла гедоністичні запити молодих людей (посередні смаки). На заході популярність цього стилю серед певної категорії молоді тримається й до нині, про що свідчать мільйонні тиражі платівок та дані хіт-парадів різних музичних видань.