1. Основна характеристика творчості Л. Дичко
хорова кантата музика дичко
Важливе місце в українській культурі посідають жінки-поетеси, жінки-письменниці, тоді як в галузі композиції до Лесі Дичко ми не можемо згадати настільки ж яскравої постаті. Вона належить до генерації тих українських радянських композиторів, що розпочали свій творчий шлях на переломі 50 - 60-х років. В. Губаренко й М. Скорик, Л. Грабовський і В. Сильвестров, Ю. Іщенко й М. Полоз - це далеко не повний перелік митців, діяльність яких немалою мірою визначає стан української музичної культури 2 пол. XX ст.
Леся Дичко ще навчалася в Київській державній консерваторії, коли ряд її творів виконувалися різними колективами і полюбився широкому колу слухачів. Вже перші опуси Дичко привабили безпосередністю та емоційною відвертістю вислову, бентежністю настрою, гострим відчуттям усієї багатої гами людських переживань.
За характером свого обдаровання Леся Дичко - тонкий, проникливий і пристрасний лірик. При цьому лірика її земна, життєва, пройнята щирою задушевністю. Звісно ж, що найважливішим виразовим засобом композиторки є мелодика - на диво гнучка, розспівна, що ніби ллється з самого серця. Кожна поспівка чи окрема інтонація - то відзвук живого настрою, сповнений глибокого емоційного смислу.
Леся Дичко є одним з натхненних співців природи в українській музиці, що також свідчить про широту її художніх інтересів. Природа в неї завжди одухотворена і виступає в нерозривній єдності з образом людини праці. Самобутність трактування природи полягає ще й в тому, що часто її відтворення повязується з річним циклом (наприклад, кантати "Чотири пори року", "Сонячне коло"), що символізує вічність життя, безперервність його оновлення.
Але не можна не помітити Лесю Дичко, і як патріотку, - жінку, яка поважає минуле країни, знає свій обовязок перед Батьківщиною, і це особливо відчувається в її масштабному хоровому творі - кантаті "Червона калина" (1968). В її основу покладено ідею боротьби українського народу проти чужоземних загарбників, про що свідчить і назва кантати -- "Червона калина", що у фольклорі здавна означало бойовий подвиг, було символом вірності рідній землі, самопожертви заради її свободи.
Самобутність мистецького втілення задуму зумовлена впливом однієї з тенденцій, яка чітко накреслилася в сучасній радянській і прогресивній зарубіжній музиці. Йдеться про загострення інтересу до фольклору, про нові форми його використання й переосмислення. Зокрема, набуло поширення написання оригінальних (безпосередньо не звязаних з фольклорними мелодіями) вокальних чи вокально-симфонічних композицій на слова народних пісень. Щоправда, таке спостерігалося і в минулому. Відомо, наприклад, що М. Мусоргський запровадив у лібретто музичної драми "Борис Годунов" ряд народних пісень, але музику до них написав свою власну. Славнозвісний солоспів П. Чайковського "Я ли в поле да не травушка была" складений на вірш поета І. Сурикова, що становить переклад на російську мову популярної української пісні "Чи я в лузі не калина була". А хор запорожців "Гей, не дивуйте, добрії люди" з третьої дії опери "Тарас Бульба" М. Лисенка написаний на слова одного з варіантів знаменитої пісні часів Богдана Хмельницького.
Взявши за основу для "Червоної калини" слова народних пісень, Дичко тим самим ускладнила своє завдання. Адже загальновідомою є взаємозумовленість у музичному фольклорі його поетичного й мелодичного компонентів. Спроба ж створення нової музики до народних слів може спричинити ідейну чи естетичну невідповідність між системою образів першоджерела і її новим композиторським "прочитанням". Дичко щасливо уникла цього. Перед написанням кантати вона здійснила велику роботу щодо вивчення поетики й стилю дум, історичних пісень, народних плачів і причитань. Авторка відібрала й по-своєму осмислила комплекс музичних засобів, придатних для індивідуалізованої інтерпретації образів та узагальненого втілення провідної ідеї циклу.
Дещо незвичним є склад виконавців, для якого написано кантату. Солістів і великий мішаний хор супроводжують два фортепіано, арфа й група ударних інструментів; їх гостро характеристичне звучання дозволило композиторці конкретизувати музичний вислів.
За своєю будовою "Червона калина" наближається до класичних зразків даної форми. Кантата складається з пяти частин, розташованих за принципом образного, емоційного, темпового й фактурного контрасту. Поряд з цим у тлумаченні цілого й окремих підрозділів відчувається сильний вплив оперної драматургії і специфічно театральної виразовості. Щодо цього, "Червона калина" близька до жанру "сценічної кантати", яка посіла помітне місце в доробку відомого сучасного західнонімецького композитора Карла Орфа. Частини твору Дичко сприймаються то як арії чи монологи, то як наснажені активною дією оперні сцени. Всі вони обєднані своєрідним сюжетом, що передає окремі етапи боротьби народу проти загарбників. Визначальною рисою "Червоної калини" є також послідовне дотримання авторкою принципу наскрізного розгортання провідної ідеї, що надає кантаті певної симфонічності.