1.4. Тактові схеми диригування, ознаки й способи їхнього застосування.

Тактовими схемами диригування називають послідовності диригентських жестів, що відповідають визначеним метрам, кількостям рухів і їх, спрямованістю.

В основі способів застосування схем лежить поняття «рахункова частка» (ритмічна тривалість).

Тактовими схемами диригування називають послідовності диригентських жестів, що відповідають визначеним метрам, кількостям рухів і їх, спрямованістю.

Приміром, якщо в розмірі 2/4 за основу прийняти рахункову частку чверть, то схему варто застосовувати в якості рівнозначної, у якій буде дві рахункові частки і відповідно два жести.

Однодольна схема складається з одного жесту і застосовується, коли доцільно всі метричні частки такту об'єднати в одну рахункову частку.

Двочасткова схема складається з двох жестів.

Тридольна схема складається з трьох жестів і розділяє такт на три частини.

Чотирьохдольна схема складається з чотирьох жестів і поділяє такт на чотири частини.

П’ятидольна схема складається з п'яти жестів і застосовується для поділу такту на п'ять частин.

Напрямок і послідовність жестів схеми відповідає метричній будівлі такту, утвореного від злиття двох простих тактів – двочасткового й тридольного.

Різна будівля п’ятидольних метрів (2+3 і 3+2) і зв'язане з цим різне розташування ритмічних акцентів викликає необхідність застосування двох різновидів схем.

Шестидольна схема складається із шести жестів і застосовується для поділу такту за допомогою рахункових часток на шістьох часток.

Семидольна схема складається із семи жестів і має три різновиди. Перший різновид включає сполучення тактів метроритма 3+2+2.; другий різновид – 2+2+3 і третя – 2+3+2. Також може бути використаний варіант схем, зазначених на мал. 6 і 7, що в основі мають такий само значеннєвий зміст, тобто 2+2+3 і 2+3+2.

Дев’ятидольна й дванадцятидольна схеми будуються на базі трьох- і чотирьох-дольних схем.

Головне в диригуванні – зрозумілий, переконливий і виразний жест. З його допомогою диригент керує виконанням музичного твору, розкриваючи його зміст і зміст. Крім жестикуляції, велике значення мають постава, погляд і міміка.

Припинення звучання застосовується наприкінці твору, чи його частинах фраз. Здійснюється за допомогою жесту «зняття» звучання, рухом, у залежності від рахункової частки, де припиняється звук – рухом рук «до себе, у ліво» чи «від себе, вправо»).