1.1. Історичний огляд. Диригент. Диригування, техніка диригування і диригентський апарат
Диригування чи керування оркестром досить складний і своєрідний процес. Небагато про історію диригування.
Висування фігури диригента й популяризація даної діяльності пов'язані з епохою романтизму. Диригентське мистецтво стало вищим вираженням інтерпретаторських можливостей музиканта і дозволило піднятися й розвитися оркестровому виконавству в його історичному еволюційному шляху на вищу, кульмінаційну ступінь.
Першим диригентом, що гастролює, (у сучасному розумінні цього виду творчої діяльності), що взяв на себе сміливість повернуться спиною до публіки й обличчям до оркестру, був Гектор Берліоз. Ріхард Вагнер продовжив це починання і створив школу диригування.
Так диригент став замість відбивателя тактів, елементом духовного впливу на оркестрантів. У деякому роді даний «телепатичний» вид діяльності вимагав цілої системи прийомів – ритмічних рухів, сигналів, поз, міміки й уселянь. Велику роль починають грати в диригуванні такі компоненти як міміка, постава, образність корпуса, ніг, голови, положення пальців, кисті, динаміка амплітуди руху рук у цілому. Крім того, ще необхідно володіти синхронністю використання всіх цих деталей, а це практично не можливо, якщо у виконавця, що вважає себе диригентом, немає, як сказав Берліоз чогось іще...
Диригент – це організатор, керівник діяльності оркестру, вихователь його учасників. Під його початком музиканти поєднуються у творчий колектив із єдиними устремліннями в досягненні загальної для всіх мети на базі створеній диригентом ідеї і творчої атмосфери.
Диригент духового оркестру крім того повинний володіти одним із духових інструментів, знати специфіку інших інструментів і впевнено орієнтуватися в природі їхнього звучання.
Диригування (Dirigirien, франц. Diriger, англ. Conducting – направляти, керувати) являє собою керування оркестром, хором, ансамблем, музично-сценічною дією в процесі репетицій і виступів.
Техніка диригування є засобом, за допомогою якого диригент передає виконавцям свій задум і викликає відповідну реакцію. Який буде вплив – така буде і реакція.
Під диригентською технікою прийнято мати на увазі систему прийомів керування оркестром для реалізації творчого задуму диригента.
Диригентський апарат – це сукупність виразних засобів, за допомогою яких диригент впливає на виконавський процес. До них відносяться: характер рухів рук, положення фігури, ніг, міміки обличчя й характерність погляду. Усі маніпуляції залежать від характеру музики, що звучить.
До основних вимог диригентського апарата відносяться:
• природність (зручність) і м'язова воля рухів;
• ясність, переконливість, доцільність і логічність рухів;
• яскравість і образність усіх диригентських маніпуляцій;
• естетика постави і диригентських рухів.
Оскільки ми впритул наблизилися безпосередньо до роботи диригента, є необхідність зупинитися на темі техніки диригування.
- Розділ I. Теоретичні засади проблеми диригування духовим оркестром.
- 1.1. Історичний огляд. Диригент. Диригування, техніка диригування і диригентський апарат
- 1.2.Основи техніки диригування
- 1.3. Диригентський жест. Ауфтакт. Атакуючі і підтримуючі жести. Підготовчі диригентські рухи
- 1.4. Тактові схеми диригування, ознаки й способи їхнього застосування.
- Розділ іі. Організація та методика роботи духового оркестру.
- 1.2. Організація духового оркестру та методика індивідуального навчання.
- 2.2. Оркестрово-ансамблева робота.
- 2.3. Організація репетиційного процесу та підготовка нотного матеріалу до репетиції.
- 2.4. Планування репетиційної роботи та етапи репетиційної роботи.
- 2.5. Практичні поради настроювання духового оркестру та оркестровий акомпонимент
- Висновок