2. Основна частина

Розповідь учителя

— У давні часи існували мандрівні музиканти, які ходили від міста до міста, від села до села і, заробляючи на прожиття своїм співом чи музикою, несли людям радість і втіху. Таких музи- кантів-співаків називали по-різному, наприклад, на Русі-Україні — боянами, скоморохами, а пізніше — кобзарями та лірниками; у Давній Греції — рапсодами.

До речі, словом рапсодія називали пісні, легенди або вірші, що виконували мандрівні співці. Рапсодія — це епічна п'єса, подібна до балади, в якій оспівувалась любов до батьківщини. Із часом рап¬содія набула форми віртуозного музичного твору, схожого на фанта¬зії на народні теми. Зазвичай рапсодії будуються в довільній формі, складаються з кількох народних мелодій та кількох частин.

Рапсодія в музиці — це вокальній або інструментальний твір вільної форми, який складається з кількох контрастних частин. Цей жанр дає можливість широко використовувати народні й національ¬ні мотиви, що, власне, і має бути творчим кредо будь-якого митця.

Рапсоди — у Давній Греції так називали мандрівних співців- оповідачів, виконавців героїчних оповідей.

Різнобарвну панораму образів і сцен народного життя можна відчути, слухаючи угорські рапсодії Ференца Ліста (1811—1886). У них можна ніби побачити народні свята з запальними танцями чи почути народного співця, який неквапливо розповідає бувальщину.

Чудовий угорський композитор і піаніст, один із родоначальників програмної музики, Ференц Ліст народився в селі Дебор'ян у сім'ї доглядача графської кошари. Батько його був талановитим музикантом-самоуком, і ще в ранньому дитинстві з його допомогою Ференц освоїв мистецтво фортепіанної гри. Перший його публічний виступ відбувся, коли хлопчикові було всього 9 років.

Успіх був такий, що Ференца повезли у Відень до композитора, піаніста і педагога К. Черні. Черні охоче взявся за навчання Ліста, і незабаром слава про маленького піаніста-віртуоза пішла містом. Сам Л. ван Бетховен, який одного разу був присутнім під час гри Ліста, пророкував останньому велике майбутнє.

Батько мріяв, що син продовжить освіту в знаменитій паризькій консерваторії, але дванадцятирічному хлопчикові відмовили — він був іноземець.

Потрясіння було велике, здавалося, в одну мить рухнули усі надії на те, що він стане відомим музикантом. Батько і син все ж залишилися в Парижі, але їм припало туго. Особливо важка пора на¬стала через чотири роки, коли помер батько і Ліст залишився один. Але, живучи в крайній нужді, Ліст все ж примудрявся поповнювати свої знання — не маючи регулярної загальної освіти, він пішов шля¬хом самоука. Гордість і самолюбність спонукали його, і він жадібно вбирав у себе літературу і культуру минулого і сьогодення, ставши врешті-решт одним з найосвіченіших людей свого часу.

Продовжував він удосконалюватися і як музикант-виконавець, пильно вивчаючи твори композиторів-класиків. Він багато виступає, і поступово, вже в тридцятих роках, про нього дізнаються не лише в Парижі, айв інших європейських столицях. Здавалося, на фортепіано для Ліста не існує технічних труднощів. Він ніби по-новому осмислив цей інструмент, виявив раніше приховані його можливості. Ліст примушував його звучати то як оркестр, то як людський голос.

У 1830-ті—1840-ві роки Ліст виступає з концертами по всій Європі. Тоді ж він сам починає писати музику. Поступово жадоба до творчості бере гору над усім іншим, і Ліст відмовляється від концертної діяльності. Оселившись у м. Веймарі, він віддає усі свої сили композиторській, диригентській і педагогічній діяльності. Він щедрий і великодушний, допомагає багатьом, учить безкоштовно — таку клятву він дав собі ще в ранній юності,— і до нього їдуть по до-помогу і пораду з усіх кінців Європи.

У музиці Ліста можна почути мелодії різних народів і епох, перекликання різних культур. Його подвижництво на ниві музичної просвіти привело до заснування 1875 року Будапештської музичної академії. Ліст любив і знав російську музику і не раз приїздив з кон-цертами в Росію.

Ференц Ліст відвідував і Україну. Під час подорожі 1847 року він дав концерти в багатьох українських містах: Києві, Чернівцях, Єлисаветграді, Житомирі, Немирові, Бердичеві, Кременчуці, Львові, Одесі, Миколаєві.

Під час гастролей у Києві в лютому 1847 року Ференц Ліст познайомився з Кароліною Вітгенштейн. Саме цій жінці, близька дружба з якою тривала протягом усього його життя, композитор присвятив усі свої симфонічні поеми. Кароліна Вітгенштейн мала маєток на Поділлі у Вороновицях, у якому гостював Ференц Ліст. Саме тут на теми українських народних пісень «Ой не ходи, Гри¬цю» та «Віють вітри, віють буйні» він написав п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка». Вони увійшли до циклу «Колоски Вороновиць».

Найкраща частина творчого доробку Ф. Ліста — це його фор-тепіанні твори. Геніальний піаніст Ференц Ліст оновив звучання фортепіано, зробивши з нього цілий оркестр. Сучасники компо-зитора говорили, що починаючи з Ф. Ліста «для фортепіано стало можливим усе».

Улюблений жанр композитора — рапсодія.

Багатокольорова картина народного гуляння постає перед нами, коли ми слухаємо Другу угорську рапсодію Ф. Ліста.

Угорська рапсодія № 2 Ференца Ліста побудована у вільній дво- частинній формі і має кілька епізодів-образів, відповідно до кіль-кості використаних народних тем — пісенних і танцювальних.

Перший епізод — повільний вступ-роздум в епічному стилі — вводить слухачів у світ яскравих, різнобарвних картин народного життя і змальовує образ народного співця.

Другий образ — пісенний, хоча супровід надає йому рис танцю- вальності.

Третій — легкий танець, який розсипається віртуозними пасажами, що імітують гру на народних струнних інструментах. Музика знову повертається до образів вступу та пісні. Таким чином закінчу¬ється перша частина рапсодії.

Друга частина рапсодії і четвертий образ — картина народного свята. Побудована вона на танцювальній темі. Танець поступово прискорюється; досягнувши неабиякої стрімкості і сили, він спо-вільнюється — і ось ми бачимо лише пару танцюючих, яка поволі зупиняється. Але свято, змальоване танцювальною темою, ще не закінчилося: знову збігається весела юрба і починається запальний танок.

Слухання музики

Учитель. Послухайте Другу рапсодію Ф. відь на запитання

• Які засоби музичної виразності створюють образи народного гуляння у творі?

Слухання Другої рапсодії Ф. Ліста

Розповідь учителя

— Рапсодії Ліста — віртуозні інтерпретації та обробки народної музики угорців і ромів для фортепіано. Зараз вони обов'язково входять до програми концертів піаністів.

Варто зазначити, що за часів Ліста винести на велику концертну сцену мелодії та ритми народних пісень і танців було революційним кроком, і, як справжній патріот, Ференц Ліст прославляв свою країну своєю творчістю. Недарма він казав: «Я належу Угорщині, доки я живий!»

Завдяки творчій, виконавській та громадській діяльності М. Лисенка українська музика стала на широкий шлях свого розвитку і посіла значуще місце у світовій музичній культурі.

Микола Лисенко зростав у маєтку батьків у селі Гриньки, що на Полтавщині. Мати навчала його великосвітських манер, французької мови та музики, а батько розвивав уяву хлопчика за допомогою народних казок і пісень. 

Із п'яти років, навчаючись грі на фортепіано, хлопчик полюбляв підбирати мелодії почутих від селян народних пісень. Пізніше, під час навчання в Харківській гімназії Микола Лисенко вже виступав як піаніст на музичних вечорах і почав записувати українські народні пісні.

Здобуваючи природничу освіту в Київському університеті, Микола Лисенко не залишав занять музикою. Під час канікул він мандрував селами в пошуках старовинних народних пісень, записував їх у збірки та виконував на концертах зі студентськими хорами.

Згодом, навчаючись у Лейпцизькій консерваторії в Німеччині, Микола Лисенко видав першу збірку із сорока народних пісень. На-далі усе своє життя композитор присвятив створенню української професійної музики і поширенню народної творчості.

Чудовий піаніст-виконавець, Микола Лисенко прагнув попов-нити і збагатити жанри української фортепіанної музики. Таким чином поміж його творів з'явилися численні п'єси, сонати, сюїти, рапсодії.

У Другій рапсодії М. Лисенка простежується зіставлення двох контрастних частин.

Перша частина («Думка») — це повільний роздум в епічному стилі з декламаційно-речитативною мелодикою, вільною метрорит- мікою, мелізмами. Звернувшись до ліричної пісні, Микола Лисенко так видозмінює її ладові, гармонічні, мелодичні та ритмічні власти-вості, що вона набуває епічно-оповідного характеру.

Друга частина («Шумка») — різновид народної танцювальності. У ній відчуваються інтонації старовинних народних танців: чаба- рашок, шумок і коломийок з їхнім швидким темпом, жартівливою грацією, чітким ритмом.

У цій інструментальній музиці Микола Лисенко втілив один зі своїх улюблених образів — образ Кобзаря.

Слухання музики

Учитель. Послухайте Рапсодію № 2 М. Лисенка та дайте від¬повідь на запитання

• Яким є характер кожної частини рапсодії?

Слухання Рапсодії № 2 для фортепіано М. Лисенка

• Поділіться своїми враженнями від прослуханої музики.

Вокально-хорова робота

Розспівування

Продовження розучування пісні В. Дроботенко «Колиска майбуття»

2. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Підбиття підсумків уроку

Учитель. На прикладі рапсодій Ф. Ліста та М. Лисенка ми переконалися, що музика здатна передати нам атмосферу того чи іншого краю, змалювати яскраві та самобутні картини з життя того чи іншого народу. І використання цих музичних образів народного життя в творчості композиторів завжди вражає і підкорює нас.

Експрес-тестування