logo
Konspekti_urokiv_6_klas_MASOL

2. Основна частина

Розповідь учителя

Серенади, що в минулому були дуже поширені в багатьох країнах, є нічим іншим, як нічним концертом. Співати серенади міг і юнак, і чоловік поважного віку — бажаючи засвідчити свої почуття дамі серця, він винаймав співака (або співаків) і музикантів, які грали на різних музичних інструментах. Кількість виконавців, вибір і кількість інструментів були не обмежені. Це залежало не стільки від смаку і полум'яності почуттів закоханого замовника, скільки від можливостей його гаманця.

І ось принишклими вулицями передвечірнього міста, іноді пішки, а іноді в кареті, прямувала процесія до будинку обраниці. Збігався натовп цікавих. Концерти були зазвичай досить тривалими: під балконом виконувалося безліч інструментальних і вокальних номерів.

Красуня ж або милостиво слухала, вийшовши на балкон, або, якщо вона не хотіла заохочувати закоханого, прислухалася, причаївшись, біля щілинки вікна, а то й просто міцно спала — неприступна і байдужа як до кавалера, що влаштував серенаду, так і до самої музики.

Нерідко та, заради якої виконували серенаду, і її родичі зустрічали музикантів вельми нелюб'язно: то на їхні голови виплескували глечиками воду, то слуги, за наказом господарів, проганяли музик палицями. Що ж, на помсту музиканти могли затягти «котячий концерт» — заграти не в лад і наробити шуму і скреготу на всю округу.

Лицар не був лицарем, якщо не вмів складати пісні про піднесене, неземне кохання до Прекрасної Дами. Побутували навіть змагання — турніри, в яких розв'язували лицарську суперечку: хто оспіває даму серця вишуканіше та шляхетніше. Про свою любов лицарі співали без утоми, вечорами поспіль, безперервно. Такі вечірні оспівування вони й називали серенадами.

Серенада — це пісня (виконується в супроводі лютні, мандоліни або гітари), що виражає почуття до коханої. Вона була поширена в Іспанії та Італії.

Отже, серенада — це лицарський винахід. Саме слово «серенада» коріниться у французькій (від слова «сірка» — вечір) та італійській («аль Серено» — на відкритому повітрі) мовах.

Ну а зародилася серенада на півдні Європи, під синім небом Італії та Іспанії. Там вона була неодмінною частиною життя міста. То з однієї, то з іншої вулиці завжди лунали звуки музики. Найчастіше це був спів під акомпанемент лютні або гітари.

Лютня — старовинний щипковий струнний музичний інструмент з ладами на грифі і овальним корпусом, на якому грали давні народи Єгипту, Китаю, Індії та Греції. Цей інструмент використовували для сольного виконання, а також для супроводу співу.

Мандоліна — струнний щипковий музичний інструмент. Мандоліна з'явилася в XVI столітті в Італії і вже незабаром стала найпоширенішим народним інструментом. Поступово вона стала популярна й в інших країнах. Мандоліну використовують як інструмент для акомпанування, сольного й ансамблевого виконання.

Сприйняття творів мистецтва

Учні розглядають репродукцію картини Караваджо «Лют-ніст», аналізують, висловлюють свої припущення щодо зображеного на картині.

Слухання музики

Учитель. Часи лицарів давно минули, а серенади продовжували жити та радувати людей. Тільки тепер закоханий співав свою пісню кохання — серенаду — під акомпанемент власної гітари.

Послухайте «Іспанську серенаду» Хоакіна Малатса та дайте відповідь на запитання.

Слухання «Іспанської серенади»

Розповідь учителя

Із дивовижною майстерністю поєднує композитор у «Серенаді» риси побутового музикування та поетичне натхнення.

Музичний образ наступного твору також відзначається м'якістю, задушевністю і разом із тим вишуканою витонченістю, сповненою світлих замріяних настроїв.

Це — всім відома «Серенада» Ф. Шуберта.

Франц Петер Шуберт, народився 31 січня 1797 року в передмісті Відня. Батько його був шкільним учителем. На свята в їхній оселі збирався гурток музикантів- аматорів, сам батько учив Франца гри на скрипці, а один із братів — на клавірі. Теорію музики Францу викладав церков¬ний регент, він же навчав хлопчика і гри на органі.

Незабаром оточуючим стало зрозуміло, що перед ними надзвичайно обдарована дитина. Коли Шуберту виповнилося 11 років, його віддали до церковно-співацької школи.

1810 року Шуберт написав свій перший твір. Пристрасть до музики охоплювала його все більше і більше і згодом витіснила всі інші інтереси. Поступаючись батькові, Франц вступив до вчительської семінарії, а потім виконував обов'язки помічника учителя в школі свого батька. Але намірам батька зробити з сина учителя з надійним заробітком так і не судилося здійснитися. Шуберт вступив у найінтенсивнішу пору своєї творчості (1814—1817). До кінця цього періоду він вже був автором п'яти симфоній, семи сонат і трьохсот пісень, серед яких — «Маргарита за прядкою», «Лісовий цар», «Форель», «Блукач», які знали та співали всі у Відні. Композиторові здалося, що світ ось-ось розкриє йому дружні обійми.

Довірливий і наївний, він часто ставав жертвою своїх видавців, що наживалися на його таланті. Автор величезної кількості творів ледве зводив кінці з кінцями.

Останні роки життя він багато хворів, бідував, але творча активність його не слабшала. Навіть навпаки — музика його стає все глибшою, масштабнішою і виразнішою, чи йде мова про його фортепіанні сонати, струнні квартети, Восьму симфонію, чи про пісні.

І все-таки, нехай тільки одного разу, він дізнався, що таке справжній успіх: 1828 року його друзі організували у Відні концерт з його творів, який перевершив усі очікування. Шуберт знову повний відважних планів, він інтенсивно працює над новими творами. Але до смерті залишається декілька місяців — Шуберт захворів на тиф. Ослаблений роками безгрошів'я організм не може чинити опір, і 19 листопада 1828 року Франц Шуберт помирає. Його спадок оцінюється в копійки.

Поховали Шуберта на віденському кладовищі, вигравіювавши на скромному пам'ятнику напис:

Смерть поховала тут багатий скарб, Але ще прекрасніші надії.

Пісні Ф. Шуберта за своїм складом близькі до народнопісенної творчості й призначені для домашнього музикування. Але яскравий образний зміст і художня досконалість, що були їй невідомі в XVIII столітті, зробили пісню рівноправною серед інших жанрів музичного мистецтва. Ф. П. Шуберт підніс рівень побутової пісні- романсу до рівня найкращої тогочасної поезії. Свої пісні композитор писав на вірші Ф. Шиллера, Й.-В. Ґете, Г. Гейне, Л. Релыптаба тощо. Саме на вірші Л. Релыптаба була написана знаменита «Серенада», що увійшла до останнього вокального циклу Ф. П. Шуберта «Лебедина пісня».

За рік до смерті Л. ван Бетховена поет Людвіґ Релыптаб, автор вірша «Серенада», звернувся до композитора з проханням написати музику до свого тексту. Але тяжка хвороба Л. ван Бетховена зава¬дила здійсненню цього задуму. Тоді його секретар запропонував цю роботу Ф. П. Шубертові. Так з'явилася шубертівська «Серенада».

Із дивовижною майстерністю поєднує композитор у «Серенаді» риси побутового музикування та поетичне натхнення. Музичний образ цього твору відзначається м'якістю, задушевністю і разом із тим вишуканою витонченістю, сповненою світлих замріяних настроїв. Незрівнянна чарівна мелодія «Серенади» споріднена з мелодикою італійських канцон (пісень).

Слухання музики

Послухайте «Серенаду» Ф. Шуберта та дайте відповідь на запитання.

Слухання «Серенади» Ф. Шуберта

Вокально-хорова робота. Розспівування

Продовження розучування пісні«Диво-осінь» А. Олєйникової